**Щоденник Тетяни**
Ти ж не думала, Тетяно, що коли все складно, треба шукати найпростіші рішення? Ті, до яких ми, жінки, не можемо опуститися, бо вважаємо це слабкістю.
Які тут прості рішення? зітхнула Тетяна. Просити колишнього чоловіка про допомогу? Він або відмахнеться, або почне читати нотацію про мою неспроможність.
Саме про «просити» я й говорю. Але не так, як ти звикла з позиції начальниці, що ставить завдання підлеглому. Для нас, сильних і самостійних, прохання й це саме «включити дівчинку» не має цінності. Ми вважаємо це принизливим. І не розуміємо головного: чоловіки якраз у цьому дуже потребують.
Тетяна скептично посміхнула. Андрій потребує її прохань? Ну-ну. Валентина Петрівна його просто не знає. Якщо він у чомусь і потребує, то лише щоб його залишили у спокої. Адже він приносив гроші в будинок виконував свою головну, на його думку, єдину обовязкову справу.
***
Зараз, через три роки після розлучення, Тетяна дивилася на їхні стосунки іншими очима. Всі складнощі були очевидними з самого початку, просто ніхто не хотів цього помічати.
Познайомилися на дружній вечірці: Тетяна душа компанії, з вогником у очах, Андрій стрункий, з чарівною посмішкою, щойно отримав підвищення. Він бачив у ній гарну й розумну супутницю, вона в ньому надійну опору. Весілля було таким, про яке кажуть «збулася мрія».
Але мрія швидко перетворилася на побут і нездатність обговорювати конфлікти.
Тетяна виросла в сімї, де любов мірялася кількістю зроблених справ. Її мати, самотня жінка після уїзду батька, тягла на собі все: роботу, дім, виховання доньки. Її головним принципом було: «Покладайся лише на себе. Чоловіки приходять і йдуть, а твоя самостійність твоя фортеця». Тетяна будувала цю фортецю з юності: сама готувала, сама лагодила розетки, сама вибирала собі інститут. Вона виросла із таємною, ледь усвідомленою спрагою знайти того, на кого можна буде, нарешті, покластися. Мріяла про партнерство, де можна бути слабкою, не боячись, що це використають проти неї. Її очікування від шлюбу були простими й складними водночас: безпека. Не матеріальна навіть заробляти вона вміла, а емоційна. Можливість зняти, нарешті, обладунки «сильної дівчини».
Андрій виріс у класичній патріархальній сімї. Батько годувальник, його слово закон. Мама хранителька вогнища, незмінений міністр побуту, емоцій і виховання. Будь-які проблеми вирішувалися за схемою: мати повідомляла, батько фінансував або використовував свої звязки. Ніхто ніколи не сідав за стіл переговорів, не шукав спільних рішень. Андрій засвоїв одну-єдину модель: чоловік забезпечує гроші й статус, все інше не його зона відповідальності. У шлюбі він шукав комфорту. Щоб вдома було чисто, смачно пахло, його чекала гарна дружина, а проблеми вирішувалися десь на периферії, не турбуючи його спокій.
Вони ніколи цього не обговорювали. Просто з першої зустрічі Андрій впізнав у Тетяні ту саму сильну, самодостатню дівчину, яка не буде його завантажувати дрібязками. Вона ж побачила в ньому того самого надійного чоловіка, який стане її опорою. Вони говорили різними мовами, навіть не підозрюючи про це. Обговорювали, в якій країні проведуть медовий місяць, як назвуть дітей, у якому стилі зроблять ремонт. Але вони жодного разу не запитали один одного: «Як ми будемо вирішувати проблеми, коли вони виникнуть?» і вже тим більше «Як ми поділимо обовязки?»
Ніхто не хотів псувати романтичний флер. Тетяна боялася здатися слабкою й вимогливою, висловлюючи свої глибинні очікування від партнерства. Андрій вважав само собою зрозумілим, що все влаштується так, як було в його батьківській сімї. Вони пливли назустріч один одному з повною впевненістю, що бачать один і той же берег. А бачили вони зовсім різні материки.
Коли народився син, Тетяна, за прикладом матері, взвалила все на себе: роботу на віддаленці, нічні годування, лікарні, розвивалки. Андрій же існував десь паралельно. Все більше підно
