Тайна старої фотографії
Микита й Олеся вчилися в одній групі. Дівчина як дівчина, нічого незвичайного. Але то чи пора закохатися настала, то щось у Олесі змінилося, тільки одного разу Микита подивився на неї іншими очима, ніби вперше побачив, і світ навколо перевернувся догори дригом, став іншим у очах закоханого хлопця.
Після пар він підстерігав Олесю біля входу в університет. А вона пробігла повз, навіть не помітивши його. Підійшла до якогось молодого чоловіка, і вони пішли разом. А Микита ще довго стояв і дивився вслід парі, навіть коли вони зникли з виду, намагаючись приборкати в душі розчарування й гнів.
А що він хотів? Щоб вона чекала, поки він нарешті до неї дозріє? Було б дивно, якби така дівчина, як Олеся, не мала хлопця.
Одного разу вона прийшла на заняття з почервонілими від сліз очима. Весь день була тиха й задумлива. Він знову чекав на неї біля університету. Цього разу ніхто її не зустрічав, і Микита наважився підійти.
— Додому? — запитав він.
— Ні, до бабусі. Зараз у неї живу. Вона хворіє.
Олеся розповіла, що в бабусі високий тиск і болять суглоби. Навесні їй завжди стає гірше. Навіть на вулицю не виходить.
Микита йшов поруч і ледве слухав супутницю, відчуваючи себе на сьомому небі від щастя. Серце радісно билося в грудях, а в голові пульсувало найкраще ім’я на світі — Олеся, Олеся, Олеся.
Жила вона за три зупинки від університету.
— У гості не запрошую. Бабуся погано почувається, — вибачилася Олеся біля свого будинку.
Наступного дня Микита підійшов і запитав, як почувається бабуся.
— Нормально. Тільки мама вчора ввечері приїжджала зі своїм новим чоловіком. Бабуся схвилювалася, тиск підскочив так, що «швидку» довелося викликати. Краще б вона взагалі не приїжджала, — відповіла Олеся.
«Усе зрозуміло. З вітчимом у Олесі не склалися стосунки. Можливо, у цьому і справжня причина її переїзду до бабусі?» Але Микита не став розпитувати.
Незадовго до літньої сесії бабуся Олесі померла. Микита весь час був поруч, підтримував і заспокоював. Після похорону Олеся так і залишилася жити в бабусиній квартирі.
— Не боїшся бабусиного привида? — жартуючи, запитав якось Микита, проводжаючи подругу додому.
— Ні, хоч характер у бабусі був далеко не янгольський, але вона була доброю, принаймні до мене.
Одного разу Микита набрався сміливості й запитав давно турбувавте його питання — куди подівся хлопець, який зустрічав Олесю біля університету? Вона змінилася в обличчі, кривлячись, відповіла, що він одружився з її матір’ю.
— Уявляєш, тепер він мій вітчим, — сказала Олеся й сховала обличчя, низько схиливши голову.
Після першого іспиту Олеся запросила Микиту в гості. НеКоли Микита знову розгорнув бабусину фотографію, він усміхнувся, розуміючи, що минуле не має сили над їхнім коханням.
