Тайна на околиці
Богдан святкував свій день народження. Він вирішив зустріти його з родиною у мальовничому заміському будиночку біля підніжжя Говерли. Приїхавши на місце, Богдан пішов на прогулянку з дітьми стежками, що губилися седі ялиць. Його дружина Оксана залишилася готувати святкову вечерю. Вона спритнєнько нарізала овочі на салат, коли раптом пролунав різкий дзвінок телефону. Це був мобільний Богдана, залишений на дубовому столі. Дзвінок не втих, і Оксана, зітхнувши, підняла трубку.
— Ало? — тихо промовила вона.
На тому кінці запанувала моторошна тиша, а потім з’явився. Оксана завмерла, стискаючи телефон, її серце забилося від тривоги. У цю мить повернувся Богдан з дітьми, їхні голоси лунали радісно, але його обличчя змінилося, лиш він побачив телефон у її руках.
— Що ти робиш з моїм телефоном? — різко запитав він, і в його очах мигнула тінь.
— Дзвонили… але мовчали, — пробурмотіла Оксана, відчуваючи, як голос їй тремтить.
Богдан вихопив телефон, і його погляд спалахнув бурею. Те, що сталося після, змусило її серце стиснутися від страху.
Оксана познайомилася з Богданом п’ятнадцять років тому в маленькій кав’ярні в центрі Чернівців, де вона працювала офіціанткою. Той вечір був сповнений сміху та галасу, коли Богдан із друзями зайшов до закладу. Він здався їй тихим, але водночас мав якусь магнітну впевненість, що притягувала погляди.
Ближче до півночі компанія збиралася йти, залишивши щедрі чайові. Богдан затримався біля Оксани і тихо, майже шепотом, запитав:
— Дозволите вас провести додому? Коли у вас закінчується зміна?
— Дякую, але я сама, — відповіла Оксана, відчуваючи, як щоки спалахували жаром.
Він усьміхнувся, попрощався, але коли Оксана вийшла з кав’ярні, то побачила його біля входу. Він чекав.
Ця випадкова зустріч стала початком їхньої історії — легкої, як весняний вітерець, але яка переросла у міцний шлюб. Богдан походив із заможної родини, яка прийняла Оксану як рідну дочку. Її власне дитинство було затьмарене: батьки розлучилися, коли їй було дванадцять. Батько покинув місто, створив нову сім’ю, а мати, поринувши у образи, часто залишала Оксану саму.
Після дев’ятого класу Оксана вступила до кулінарного технікуму у Чернівцях, а потім влаштувалася до кав’ярні. Життя з Богданом стало для неї новим світом. У свої двадцять сім він уже обіймав високу посаду в успішній ІТ-компанії. Він оплатив Оксані курси програмування і допоміг влаштуватися до його фірми.
— Богдане, тут так цікаво працювати! — радісно ділилася Оксана, сідаючи в авто після робочого дня. — Усі такі привітні, зовсім не як у кав’ярні!
Богдан ніжно погладив її по плечу.
— Я знав, що тобі сподобається. Ну що, до крамниці? Ти обіцяла гуцульську бринзу зі спеціями на вечерю.
— Вже мрію приготувати! — засміялася Оксана.
Їхнє взаєморозуміння було майже чарівним, ніби вони знали одне одного віками. Єдине, що затьмарювало їхнє щастя, — відсутність дітей. Лікарі лише розводили руками: «Це лотерея». Але Богдан і Оксана не здавалися. Після численних процедур і консультацій через чотири роки народився їхній син Тарас, а ще через два — донька Марічка.
Богдан став взірцевим батьком і чоловіком, взявши на себе всі фінансові турботи. Оксана після народження дітей присвятила себе родині, залишивши роботу. Але одного вечора, коли діти вже ходили до садочка, вона задумливо сказала:
— Богдане, може, мені повернутися на роботу? Діти в садку, а я цілими днями вдома…
Богдан здивовано подивився на неї.
— Оксано, ти серйозно? Хочеш метатися між роботою та дітьми, а потім ще уроки, гуртки? Ти — найкраща мама і дружина, чи цього замало?
Він ніжно обійняв її, і Оксана, посміхнувшись, погодилася:
— Мабуть, ти маєш рацію.
Минуло шість років. Тарас і Марічка пішли до школи, а Оксана створювала родинний затишок. Їй не було нудно: чотири роки тому вона отримала права, а Богдан подарував їй авто. Її дні були розписані — школа, гуртки, справи чоловіка. Але коли подзвонила її двоюрідна сестра Наталка з пропозицією завітати в гості, Оксана зраділа. Наталка була єдиною рідною людиною, з якою вона підтримувала теплі стосунки.
— Наталко, як же я за тобою сумувала! — скрикнула Оксана, обіймаючи сестру на вокзалі.
Наталка оглянула її з ніг до голови.
— Оксано, ти зовсім змінилася… Трохи округлилася, — пожувала вона.
Оксана зніяковіла.
— Двоє дітей, знаєш, не додають стрункості. Але Богдан каже, що я йому тепер навіть більше подобаюся.
— Ну,Вона ніколи не забуде того дня, коли все змінилося.
