Таємниця, схована під диваном
Олена сиділа на кухні, спостерігаючи, як осінній вітер крутить листя за вікном. Її думки перервав радісний крик Віри, яка вбігла до кімнати: «Мамо, тішайся! Я виходжу заміж! Ми з Іваном подали заяву — через місяць весілля!» Олена завмерла, не довіряючи вухам. «Донечко, ти серйозно? — видихнула вона. — Чому так раптово? Ти ж нічого не розповідала!»
Віра, сяючи від щастя, розказала, як Іван, її хлопець, несподівано потягнув її до ЗАГСу. «Ми йшли повз, а він взяв мене за руку і сказав: “Паспорт є? Пошли!” Я навіть не сперечалася», — сміялася вона. Олена, все ще у сум’ятті, пробурмотіла: «Завтра Іван приїде свататися. Зі своєю мамою». Вона дивилася на доньку, намагаючись усвідомити, як швидко та виросла. «Треба готуватися», — подумала вона, відчуваючи, як серце стискається від суміші радості й тривоги.
Зранку Олена прокинулася ниньки. Потрібно було накрити стіл, привести себе до ладу — адже гості приходять не кожен день. Поставивши в духовку яблучний пиріг, вона задумалася. Іван їй подобався: серйозний, на п’ять років старший за Віру, він вже рік як тримав майстерню з ремонту авто. Без батька, вихований матір’ю, він був трудягою і здавався надійним. Але думки Олени перенеслися у минуле, де її власне життя виявилося далеко не таким, про яке вона мріяла.
Двадцять років тому Олена була юною дівчиною, закоханою в Максима. Вони познайомилися на танцях у міському клубі. Він був трохи старшим, впевненим у собі, з іскоркою в очах. Вони гуляли до півночі, каталися на човні по Дніпру, вдихали аромат свіжоскошеної трави. Олена відчувала себе найщасливішою. Але все змінилося, коли вона дізналася, що чекає дитину. Мати лаяла її, але підтримала. Максим, почувши новину, погодився одружитися. «Будемо сім’єю», — говорив він, і Олена вірила.
Поки вона готувалася до пологів, Максим поїхав на заробітки. Гроші були потрібні, особливо з малям на підході. Він приїжджав, привозив суми, які здавалися їй величезними, і знову їхав. Свекруха, добра жінка, полюбила невістку з першого дня. Коли настав час забирати Олену з Вірою з пологового, Максим не з’явився. Мати і свекруха прийшли з квітами, але їхні ухильні погляди насторожили Олену. Вона думала, що він затримався на роботі, але серце вже відчувало біду.
Заглибившись у турботи про доньку, Олена жила у свекрухи — так наполіг Максим. Але одного разу, прибираючи в кімнаті, вона знайшла листа, загубленого під диваном. Почерк чоловіка. «Мамо, не знаю, як сказати Олені, але я потрапив у халепу. Познайомився з дівчиною на дні народження друга. Вона чекає дитину, їй сімнадцять. Її брат і батько поставили ультиматум: або одружуюсь, або… Я вибрав одружитися. Не хочу проблем. Олені скажи сама. Розлучення потрібне. Вірі і їй буду допомагати, від доньки не відмовляюся». Олені здавило груди від болю, сльози скотилися по щоках.
Як вона пережила це зраду? Завдяки матері та свекрусі. Вона пішла до батьків, незважаючи на умовляння свекрухи залишитися. «Я не зможу, якщо він приїде з новою сім’єю», — пояснила вона. Але свекруха не віддалилася. Вона приходила щодня, приносила солодощі для Віри, ніби вибачаючись за сина. «Ти мені як донька, — казала вона. — А Віра — моя радість». Олена не тримала зла, бачачи, як свекруха любить онуку.
Але здоров’я свекрухи погіршувалося. Одного разу, не дочекавшись її три дні, Олена прибігла до неї. Та, тримаючи її за руку, зізналася: «Я хворію півтора року. Прости за Максима. Він мене зганьбив. Прошу, не клич його, навіть коли мене не стане. Квартиру і заощадження я залишила Вірі». Олена виконала обіцянку. Свекруху поховали без Максима.
Через три роки пішла і мати Олени. Залишилася вона сама з Вірою, якій було вже тринадцять. Дівчинка росла розумною, слухняною, вчилася на відмінно, і це було єдиною втіхою. Час минав, і одного разу біля під’їзду Олена зустріла Максима. Він змінився: потерпаний, з втомленим поглядом, від колишньої впевненості не залишилося й сліду. «Олено, привіт», — сказав він, намагаючись посміхнутися. Вона зупинилася, намагаючись не показати хвилювання.
— Як Віра? Я привіз гроші, знаю, заборгував. Життя в мене не цукор, — почав він, нишпорячи в кишені.
— У нас усе добре, — холодно відповіла Олена. — Твоя мати просила не кликати тебе, навіть коли хворіла. Вона не хотіла тебе бачити.
Максим щось пробурмотів про бажання побачити доньку, але Олена вже зайшла у під’їзд. Пізніше сусіди розповіли: його шлюб розпався, дитина виявилася не його, а дружини таЇї вікно до кінця закрилося.
