**Таємниця ранкового сніданку: доброта сусідів**
Життя одинокого батька – це нескінченний вир клопотів і емоцій. Мої двоє доньок, п’ятирічна Оля й чотирирічна Зоряна – це мій світ, мій сенс. Але з того часу, як їхня мати покинула нас, заявивши, що ще занадто молода для сімейного життя й хоче «побачити світ», я сам несу тягар виховання та утримання. Кожен ранок – це біг з часом: одягнути дівчат, нагодувати, відвезти до дитсадка й встигнути на роботу в нашому маленькому містечку над Дніпром. Втома стала моїм вірним супутником, але їхній дзвінкий сміх і сяючі очі роблять усе це терпимим. Але нещодавно сталося щось дивне, що перевернуло мою звичайну рутину й змусило серце битися частіше.
**Загадка ранкового сніданку**
Черговий ранок почався, як завжди. Я прокинувся розбитий, з важкою головою, готуючись до щоденного ритуалу. Ми з дівчатками, ще сонні, поплелися на кухню, де я збирався насипати їм кашу з молоком. Але, на моє здивування, на столі вже стояли три тарілки з гарячими млинцями, прикрашеними варенням і свіжими ягодами. Я замер, не вірячи очам. Перша думка – чи не приготував я це уві сні? Я обійшов будинок, перевірив замки, але нікого не знайшов. Все було на своїх місцях, ніяких слідів чиєїсь присутності.
Оля й Зоряна, ще не прокинувшись насправді, не могли відповісти на мої збиті запитання. Вони просто накинулися на млинці, радісно їх уплітаючи з дитячою безтурботністю. Попри дивність ситуації, я поспішно зібрав дітей і поїхав до роботи, але думки про загадковий сніданок не відпускали. Хто міг це зробити? І чому?
**Диво у дворі**
Робочий день пройшов у тумані. Я раз-по-раз повертався до думок про млинці, про порожній будинок. Переконував себе, що це разовий випадок, можливо, моя неуважність. Але ввечері мене чекав новий шок. Під’їхавши до дому, я помітив, що газон, яким я давно не займався через брак часу, був ідеально підстрижений. Трава рівно підрізана, краї акуратно оформлені, ніби тут попрацював професійний садівник. Це не могло бути випадковістю.
Хтось нам допомагав, але хто? І чому робив це потайки? Моя цікавість розгорілася, як вогонь. Я мав дізнатися, хто цей невидимий добродій, що увійшов у наше життя.
**Розгадка**
Вирішивши дійти до суті, я поставив будильник на ранній ранок. Обережно, щоб не розбудити дівчат, я вислизнув з ліжка й затаївся на кухні, сховавшись за дверима. Серце калатало, поки тяглися хвилини. Рівно о шостій ранку я почув тихий скрип задніх дверей. Затамувавши подих, я визирнув у щілину й завмер від подиву.
На кухню увійшли мої літні сусіди, подружжя Шевченків – Іван Григорович і Марія Іванівна. Марія Іванівна, незважаючи на вік, рухалася з дивовижМарія Іванівна, незважаючи на вік, рухалася з дивовижною спритністю, ставлячи на стіл тарілку з варениками, а Іван Григорович пильнував біля дверей, немов вартовий.
