Спочатку Генкові здавалося, що мати просто погладшала. Хоча якось дивно — округлилася тільки талія, а в іншому вона залишалася такою ж. Запитувати було ніяково, раптом мати образиться. Батько мовчав, дивлячись на неї з ніжністю, і хлопець теж вдавав, що нічого не помічає.
Але незабаром живіт став очевидним. Одного разу, проходячи повз кімнату батьків, Генко випадково побачив, як тато гладить маму по животу і щось тихо шепоче. Вона посміхалася, задоволена. Хлопцеві стало ніяково, і він поспішив піти.
«Мама чекає дитину», — раптом зрозумів він. Це не стільки здивувало, скільки шокувало. Мама, звісно, була гарною і виглядала молодше за багатьох матерів однокласників, але вагітність у її віці викликала в ньому відразу. Він уже знав, звідки беруться діти, але уявити, що його власні батьки цим займаються…
— Тату, мама чекає дитину? — одного разу спитав він у батька.
— Так. Вона мріє про доньку. Мабуть, дурно питати, кого б ти сам хотів — брата чи сестричку.
— А в такому віці народжують?
— В якому «такому»? Мамі всього тридцять шість, мені сорок один. Тобі що, не подобається?
— А мене хтось питав? — грубо відповів Генко.
Батько суворо подивився на нього.
— Сподіваюся, ти досить дорослий, щоб зрозуміти нас. Мама давно хотіла доньку. Коли народився ти, ми жили в орендованій хаті. Вона сиділа з тобою, а працював лише я, грошей ледь вистачало. Тому й відкладали другу дитину. Потім померла бабуся, і нам віддали її квартиру. Пам’ятаєш її?
Генко знизав плечима.
— Зробили ремонт і переїхали. Коли ти підріс, мама пішла працювати, стало легше. Я купив перше авто. З дочкою знову відкладали, казали — ще встигнемо. А потім просто не виходило… І ось, коли вже й не сподівалися…
— Сподіваюся, буде донька, як мріяла мама. Вона, звісно, молода, але вже й не дівчинка. Тому постарайся її не нервувати, не грубити. Якщо щось — кажи мені. Домовились?
— Так, тату.
Потім вони дізналися, що справді буде дівчинка. У домі з’явилися рожеві дитячі речі — такі крихітні, немов лялькові. З’явилася колиска. Мама часто випадала з розмов, сиділа наче відсутня, немов прислухалася до себе. Батько тоді тривожно питав, чи все гаразд, і Генко теж починав хвилюватися.
Особисто йому було все одно, тим більше на сестру. Нащо йому соплі й пелюшки? Його цікавила лише Юля Федоренко. Батьки хочуть ще одну дитину — їхня справа. Йому від цього що? Навіть добре — менше уваги до нього. Хоч якась користь від сестри.
— А це не небезпечно? Народжувати в її віці? — поцікавився Генко.
— Ризик є завжди. Звісно, мамі важче, ніж коли вона чекала тебе. Тоді була на тринадцять років молодшою. Але ми ж не в лісі живемо, не в селі, а у великому місті, де є лікарні й лікарі… Усе буде добре, — втомлено додав батько.
— А коли? Через скільки?
— Що? Народить? Через два місяці.
Але мама народила раніше. Генко прокинувся від шуму — почув стогін і метушню за стіною. Встав, сонно моргаючи, і пішов до батьків. Мама сиділа на зім’ятій постелі, тримаючись за спину, і хиталася вперед-назад, немов маятник, поскітуючи. Батько нервував, збираючи щось.
— Головне — папку з документами не забудь, — видихнула мати, заплющивши очі.
— Мамо, — покликав Генко, миттєво в
