Одного разу в покинутому будинку на околиці села оселилася молода жінка… Село не любило чужинців. Люди занепокоїлись, повідомили дільничного. Той приїхав, перевірив документи, запевнив усіх, що це далека родичка баби Оксани, яка померла кілька років тому у вісімдесяти шести років. «Відроду в баби Оксани родичів не було, навіть дітей», — дивувалися люди.
А молода жінка почала облаштовуватись. Перекопала кілька грядок у занедбаному городі й щось посадила. Люди сміялися. Хто садить город у середині літа? А незабаром на грядках зазеленіли пагони. Та ще й які! «Тут не обійшлося без нечистої сили», — вирішили селяни. Так і прилипло до неї прізвисько — чаклунка.
Вона уникала людей, нічого про себе не розповідала, жила самітно. А таємниці, як відомо, розпалюють цікавість, народжують плітки та здогади. Незабаром по селу пішли чутки, що втекла вона з міста від нещасливого кохання, прихопивши із собою коштовності багатого коханця. От і сховалася з ними у глухому селі.
А потім у одної з жінок дитина посиніла, почала задихатися. Куди бігти? До лікарні десять кілометрів, та й машину серед дня не знайдеш. Побігла жінка з дитиною до Марії-чаклунки. Та схопила малого, струсонула вниз головою, вдарила по спині — і з рота хлопчика вискочила деталь від іграшки.
Після цього Марію почали поважати, але й боятися. А Микола закохався у неї. Мати ридала: «Дівчат молодих повно, а він до дорослої жінки чіпляється». Бувало, стане мати Миколи перед домом Марії й починає кричати, що та зачарувала її сина, напоїла чаклунським зіллям. Микола відводить плачучу матір додому, а сам знову повертається до Марії.
І жили закохані, не звертаючи уваги на плітки. Через рік Марія народила доньку Олену. А ще за три — другу, Галину. Люди залишили їх у спокої. Своїх клопотів і так повно.
Одного разу після сильної грози почала текти дах, і Микола виліз лагодити. Вже спускаючись, він оступився, упав і сильно розбився. Марія привезла лікаря із райцентру. Той подивився, сказав, що треба терміново везти Миколу до міста. Домовилась Марія про машину, відвезла чоловіка до лікарні, сама повернулася до дітей.
Через місяць біля її хати зупинився автомобіль, з нього винесли інвалідне крісло, в яке посадили Миколу. Хребет зламаний, ходити не міг. Хтось сказав, що це кара Марії за приворіт.
Вивозила Марія Миколу на ґанок, сама так і пригорталася до нього. Не кинула, доглядала, любила. А перед такою любов’ю людська плітка безсила. Ходили навіть чутки, що лікувала вона його, і ось-ось Микола на ноги встане.
Він сидів на ґанку й вирізав із дерева різних звірів для дітей, плев кошики. Спірно йому це вдавалося. І заздрили чоловіки. Баба на руках носить, навколо нього танцює. Їм би таке.
Кохання, як відомо, творить дива. І справді, почав Микола поступово пробувати вставати. Одного разу сидів він на ґанку, щось майстрував, а ніж упав, скотився східцями. Марія в цей час у городі працювала. Вирішив Микола спробувати спуститися, підняти ножа. Встав на ноги, та не втримався, упав із сходів. Біля ґанка стояла коса. Марія траву косила, та не прибрала. Зачепився, мабуть, Микола, коли падав — і врізалася вона йому в шию.
Сильно тужила Марія за Миколою. Думали, у труну з ним ляже. Доньки ледве відтягли її від домовини.
Залишилася сама. Ні пенсії чоловіка, ні його заробітку на кошиках та іграшках. А жили, жебрацтвом не займалися. Шепотіли, що Марія продає вкрадені коштовності.
Після школи старша Олена виїхала до міста, навчилася на перукарку. Приїде на вихідні до села — до неї йдуть і самі стригтися, і дітей ведуть. Платили продуктами.
Без чоловіка у селі життя важке. За домом пильне око потрібно. Тим більше за таким старим, як у Марії. Чоловіки то паркан допоможуть підняти, то дах поправлять, сподіваючись на ласку. Але Марія допомогу приймала, годувала, горілку ставила, а до себе в постіль не пускала.
Ревниві жінки прийшли одного разу до хати Марії, вимагали, щоб поділилася секретами своєї молодості. Стільки років минуло, а вона не змінилася. Нехай і діаманти їм віддасть, а то спалять разом ізМарія глянула на них своїми глибокими очима, усміхнулася тихо й сказала: “Щастя не в каменях, а в тих, хто поряд із тобою в будь-яку годину”.
