Тайна підвалу: драма несподіваного багатства
У тихому селі Приозерне, де свіжий вітер з озера переплітається із запахом ялівцевих гаїв, а старі хати зберігають відлуння минулих часів, Тарас і Оксана, молодята, обживали нову оселю. Вони взялися за прибирання, щоб оживити старі стіни. Тарас спустився у підвал, щоб розібрати завалені речі. Вилаяв десятки банок із варенням та солінням, і здивовано присвистнув.
— Оксанко, твої батьки так полюбляють квашені огірки? — гукнув він.
— Навіщо їм стільки?! — здивувалася дружина, розвівши руками.
Тарас навів лад у підвалі, а наступного дня вирішив розібрати другий, що знаходився під майстернею діда. Там панував безлад. Викидаючи сміття, він помітив під полицею дві дивні цеглини. Витягнув їх, а за ними — іржавий металевий ящик. Серце закалатало. Він відчинив кришку й завмер, не вірячи очам.
Останній рік у Тараса був насиченим. Закінчив університет, одружився з Оксаною — вони разом вчилися на економічному факультеті. Працювали у продуктовому магазині, збирали гроші на весілля. Влаштували гарний бенкет, але виникло питання: де жити? У селі у Тараса жила бабуся, яка доглядала за його прадідом. Той дожив до 93 років і нещодавно помер. Батьки Тараса вирішили забрати бабусю до себе, а будинок прадіда віддали молодим. Тарас із Оксаною були у захваті: хата простора, міцна. Бабуся, переписуючи будинок на онука, загадково сказала:
— Твій прадід колись був заможним, а потім став трохи дивакуватим. Але навіть тоді він все робив по господарству, тільки на ранок забував, що робив.
— Бабусю, до чого це? — здивувався Тарас.
— Тарасю, оглянь там усе добре. Може, скарб знайдеш.
— Ну годі, який скарб? — засміявся він.
— Не смійся! Років п’ятнадцять тому, коли пам’ять його підводила, ми одну схованку знайшли. На неї твоїм батькам квартиру і машину купили. Але чую, що не остання вона була…
Молодята переїхали і взялися за справу. Зробили ремонт у хаті, витративши всі весільні гроші — на меблі вже не вистачило. Тарас, золоті руки, лагодив старі меблі прадіда, щось привезли від батьків. Жити можна! Потім він узявся за підвали — їх було два: один під хатою, інший під майстернею. Домашній підвал розібрав першим: картоплю ще не копали, овочі не збирали. У минулі роки Тарас з батьком усе прибирали, і тепер на вихідні планували копати картоплю. Мати обіцяла приїхати, теща з тестем — допомогти.
У підвалі було все: банки з варенням, соліннями — десятки!
— Оксанко, твої батьки так полюбляють квашені огірки? — запитав Тарас.
— Навіщо їм стільки?! — скрикнула вона.
— Зараз сміття викину, банки повернемо. На вихідних батькам віддамо, — вирішив він.
Підвал провітрили, а наступного дня Тарас пішов до підвалу під майстернею. Там був хаос. Схоже, ні прадід, ні бабуся років десять туди не заглядали. Полиці прогнили, банки побилися, запах стояв важкий. Тарас викидав сміття, доки не помітив під полицею дві підозрілі цеглини. Витягнув їх — а за ними ящик, металевий, покритий іржиною. Тремтячими руками відчинив… і ахнув. Долари! Десять пачок по десять тисяч!
Влетів у хату, замкнув двері:
— Оксанко, дивись, що я знайшов!
— А-а-а! — Оксана схопилася за щоки. — Скільки!
— Бабуся казала, прадід був багатий. Мабуть, сховав і забув, — Тарас узяв пачку. — Ці старі, ще минулого сторіччя.
— І ці теж, — Оксана перевірила іншу.
— Нові лише дві пачки, решта не приймуть, — зітхнув Тарас.
— Двадцять тисяч вистачить, щоб свою справу відкрити, — задумливо сказав він.
— Тарасе, яку справу в селі? Ми ж у місті магазин хотіли! — вигукнула Оксана.
— І відкриємо.
— Постривай, давай спершу про старі долари дізнаємося, — вона кинулася до ноутбука. — Деякі банки приймають, але з комісією.
— Хай із комісією, — кивнув Тарас.
— Тарасе, ми багатії! — Оксана кинулася йому на шию.
— Зачекай радіти! Уяви, як ми з цими старими доларами у банк зайдемо. Раптом пояснення вимагатимуть? Треба розібратися.
— Розберемося, — впевнено сказала вона.
— І ще, Оксанко, якщо все вийде, треба з батьками поділитися — твоїми і моїми. Вони на весілля стільки витратили. І бабусі дати — це її дім. А головне — прадідові пам’ятник гарний поставити.
— Звісно, Тарасе, поділимося! І пам’ятник поставимо, — погодилася Оксана.
У суботу приїхали батьки та бабуся — копати картоплю. Але Тарас посадив усіх за стіл і оголосив:
— Бабуся казала, у хаті може бути скарб. Ми знайшли долари, тільки старі.
Оксана виклала пачки на стіл. Родичі завмерли, очі вирячили. Тарас продовжив:
— Зараз у нас є все, щоб почати нове життя, але головне — ми знайшли не просто гроші, а натхнення, яке залишив нам прадід.
