Ключ скрипнув у замку, і Наталка, намагаючися не шуміти, прокралася у квартиру. У передпокої було темно, лише з кухні пробивалася тонка смужка світла. Батьки знову не спали, хоча година вже була пізня. Останнім часом це стало повсякденністю — довгі нічні розмови за закритими дверима. Зазвичай тихі, але іноді переходили у приглушену перепалку.
Наталка зняла туфлі, поставила сумку з ноутбуком на комод і пройшла коридором у свою кімнату. Їй не хотілося пояснювати, чому вона затрималася, хоча причина була поважною — проект на роботі ніяк не сходився, а строки підганяли.
Крізь стіну чулися приглушені голоси.
— Ні, Валю, я так більше не можу, — мама говорила тихо, але в голосі відчувалося роздратування. — Ти ж обіцяв ще минулого місяця.
— Галю, розумій, в нас зараз не час, — батько, схоже, знову виправдовувався.
Наталка втомлено зітхнула. Останнім часом батьки постійно про щось сперечалися, але при ній робили вигляд, що все гаразд. Звісно, їм уже за п’ятдесят, вона давно виросла, але все одно не затишно усвідомлювати, що у їхніх стосунках щось не так.
Вона роздяглася, вмилася і лігла під ковдру, але сон не йшов. Думки крутилися навколо одного й того самого. Брат Наталкін, Ігор, жив окремо, в іншому місті, і наїжджав рідко. Якщо батьки вирішать розлучитися — хто з ким залишиться? Кому дістанеться квартира? І нащо вони приховують свої проблеми?
Голоси за стіною не замовкали. Наталка простягнула руку до комода і намацала навушники — хотілося заглушити чужі таємниці музикою. Рука зачепила телефон, і той впав на килим. Піднімаючи його, вона випадково відкрила диктофон. Палець замер над екраном.
А що, якщо… записати їх розмову? Просто щоб дізнатися, що відбувається, а не гадати. Адже якщо вона спитає прямо, вони напевно відмахнуться, скажуть, що все нормально.
Совість кольонула неприємним холодом. Підслуховувати недобре, тим більше записувати. Але з іншого боку — це ж її батьки, її родина. Вона має право знати, якщо щось серйозне.
Наважившись, Наталка увімкнула диктофон, поклала телефон на комод і накрилася ковдрою з головою.
Вранці, збираючись на роботу, вона помітила, що й батько, і мама виглядали невиспаними. За сніданком вони майже не розмовляли, лише обмінювалися звичайними фразами.
— Ти пізно повернулася вчора, — помітила мама, наливаючи чай. — Знову затрималася на роботі?
— Так, проект доробляли, — кивнула Наталка. — А ви чого не спали?
— Та так, фільм дивилися, — відмахнулася мама, навіть не глянувши на доньку.
Батько втопився у газеті, вдаючи, що дуже захоплений статтею.
— Сьогодні не чекай мене на вечерю, — сказав він, не підводячи очей. — Пере— сказав він, не підводячи очей. — Переговори з клієнтами, можу затриматися.
