Оксана була коханкою. Їй не пощастило з заміжжям. Досиділа в дівах до тридцяти років, а потім таки вирішила знайти собі чоловіка.
Спочатку вона не знала, що Тарас одружений, але згодом він і сам перестав приховувати цей факт, як тільки зрозумів, що дівчина до нього прив’язалася. Однак Оксана ніколи не докоряла Тарасу. Натомість лаяла себе за ці стосунки та за свою слабкість до нього. Вона почувалася неповноцінною, адже не знайла собі нареченого вчасно, а час ішов. Хоч якщо придивитися — дівчина була непоганою: не красуня, але миловидна, трохи повновата, що, мабуть, додавало їй віку. Стосунки з Тарасом не мали майбутнього. Бути коханкою Оксані не хотілося, але й кинути його вона не могла. Було страшно залишитися самій.
Якось до неї в гості завітав двоюрідний брат Ігор. Він був у місті проїздом у відрядженні. Забіг до сестри на кілька годин, адже давно не бачилися. Обідали на кухні, базікали, як у дитинстві, про те, про се, про життя теперішнє. Оксана розповіла братові про своє кохання. Виклала все, як є, трохи поплакала.
Раптом зайшла сусідка, запросила Оксану на хвилинку — оцінити покупки. Дівчина відлучилася на двадцять хвилин. Саме тоді дзвінок у двері. Ігор пішов відкривати, думав, що Оксана повернулася, адже двері залишили незамкненими… На порозі стояв Тарас. Брат одразу здогадався, хто це. Тарас зніяковів, побачивши в Оксани здоровенного чоловіка у спортивних штанях і футболці, який жував бутерброд з ковбасою.
— Оксана вдома? — не знайшовся більш Тарас.
— Оксана у ванній, — швидко відповів Ігор.
— Вибачте, а ви хто їй? — не міг прийти до тями Тарас.
— А я її чоловік. Цивільний. Поки що… А вам яка справа? — Ігор наблизився до Тараса і схопив його за комір. — То ти той самий жонатий повійник, про якого мені Оксана розказувала? Слухай сюди. Якщо ще раз тебе тут побачу, зі сходів зіпхну, зрозумів?
Тарас, вирвавшись із Ігорових рук, швидко побіг униз.
Незабаром повернулася Оксана. Ігор розповів їй про візит коханця.
— Що ти наробив? Хто тебе просив? — заплакала Оксана. — Він більше не повернеться.
Вона сіла на диван і сховала обличчя в долоні.
— Так, більше не повернеться, і це добре. Годі сльози лити. У мене є для тебе чудовий варіант. У нашому селі є удовець. Жінки після смерті дружини йому спокою не дають, а він поки що всіх відганяє. Схоже, ще хоче пожити на свободі. От що. Після відрядження я знову до тебе заїду, будь готова. Поїдемо разом у село. Познайомлю вас.
— Як так? — здивувалася Оксана. — Ні, Ігоре, я так не можу. Невідомо хто. І чого це раптом я приїду… Соромно. Ні.
— Соромно з чужим чоловіком спати, а не з вільним познайомитися. Ніхто тебе до нього в ліжко не тягне. Поїдем, кажу, адже у Люби день народження.
Через кілька днів Оксана й Ігор уже були в селі. Дружина Ігоря, Люба, накрила стіл у садку біля лазні. На сімейне свято прийшли сусіди, друзі та товариш Ігоря — удовець Олесь. Сусіди вже давно знали Оксану, а з Олесем вона бачилася вперше.
Після щирих розмов Оксана повернулася до міста. Про себе вона помітила, що Олесь був дуже тихий, скромний. «Мабуть, ще сумує за дружиною. Бідолаха. Мало таких чуйних», — подумала Оксана.
Тижнем пізніше, у вихідний, у двері подзвонили. Оксана нікого не чекала. Вона відчинила і вразилася: на порозі стояв Олесь із пакетом у руках.
— Дозвольте, Оксано, я тут проїздом. На ринок та по магазинах був. Адже ми ж знайомі, думаю, зайду, — промовив Олесь, соромлячись, завчасно підготовлені слова.
Оксана запросила зайти. Її здивування не проходило, але вона запропонувала чаю, починаючи здогадуватись, що його візит — не випадковість.
— Ну що, все, що треба, купили? — запитала Оксана.
— Так, покупки в машині. А це вам. — Олесь дістав із пакета невеликий букет тюльпанів і простягнув Оксані.
Вона взяла квіти, а в її очах засяяло. Сіли пити чай на кухні, балакаючи про погоду та ціни на ринку. Нарешті, коли чай допили, Олесь подякував дівчині і зібрався йти. У передпокої він повільно, розгублено, натягнув піджак, взув черевики. Потім, вже майже на порозі, раптом обернувся до Оксани і сказав:
— Якщо зараз піду і не скажу, то не пробачу собі. Оксано, я цілий тиждень тільки про вас і думав. Чесно. Запала в душу. Ледве дочекався вихідних. Ось і приїхав. Адресу в Ігоря взяв…
Оксана почервоніла й опустила очі.
— Ми ж так мало знаємо одне одного… — відповіла вона.
— Це нічого, нічого. Головне, я вам не огидний? А можна на «ти»?.. Я розумію, що я не подарунок. До того ж у мене донька маленька, вісім рОлесь усміхнувся, взяв її за руку і промовив: «Тоді давай знайомитись ближче, бо в моєму серці ти вже давно».
