Поживи у подруги, у нас тітка з Тернополя на місяць приїхала, сказав чоловік, виводячи мій валізу до дверей.
Ніна Василівна! Знову ви моє місце зайняли! Я ж вчора просила не паркувати!
Клавдія Іванівна, що це за ваше місце? На подвірї немає закріплених паркомісць! Ставлю, куди хочу!
Як це нема?! Я тут тридцять років живу! Завжди стояла саме тут!
І що? Це не дає вам права володіти цим простором!
Олена стояла під підїздом з важкими сумками продуктів, слухаючи, як дві сусідки сперечаються за місце для машини. Хотілося пройти повз, та жінки закрили весь прохід, розмахуючи руками і підвищуючи голос.
Вибачте, можна пройти? прошепотіла Олена.
Сусідки нехотя розійшлися, продовжуючи кидати один на одного злі погляди. Олена проскочила між ними, штовхнувши двері підїзду плечем. Сумки важкі, пальці вже нудно зводилися. Треба було взяти візок, та вона завжди забувала про це, доки не доходила до дому.
Піднялася на четвертий поверх пішки ліфт, як завжди, не працював. Зупинилася перед своєю дверима, переложила сумки в одну руку, іншою порила в кишені куртки, дістаючи ключі. Відчинила двері і застигла.
У коридорі стояв її валіз, синій дорожній, який вона брала в відпустку. Він був закритий, ручка піднята, наче збирали його кудись везти.
Віталій? кликнула Олена, заходячи в квартиру. Ти вдома?
Так, на кухні! відповів чоловік.
Олена поставила сумки на підлогу, зняла куртку і попрямувала на кухню. Віталій сидів за столом з чашкою кави, листав щось у телефоні.
Привіт, кивнув він, не піднімаючи очей.
Привіт. Віталій, навіщо цей валіз у коридорі?
Віталій нарешті відвязався від телефону і поглянув на дружину.
А, так. Слухай, Олено, тут справа. Памятаєш мою тітку Зіну з Тернополя?
Олена нахмурилась, згадуючи стару знайому тітку Зіну, сестру батька, яку бачила лише кілька разів на сімейних зборах.
Тойсь так.
Вона приїхала до Києва на місяць. Потрібна операція, потім реабілітація. Я запросив її пожити у нас.
Олена повільно сіла на стілець.
Ти запросив її сюди? На місяць?
Так. А що такого? Це ж родичка.
Віталій, у нас однокімнатна квартира. Де вона буде жити?
Віталій допив каву, поставив чашку на стіл.
Ось у чому справа. Місця майже немає. Тому я подумав: може, ти поживеш у когось? У подруги, наприклад. У Ленки?
Олена глянула на чоловіка, не вірячи власним вухам.
Що?
Поживи у Ленки. Вона живе одна в двокімнатній квартирі, місця достатньо. Тітка Зіна проведе тут місяць, а потім поїде. І ти повернешся.
Олена стояла, голова крутиться. Це абсурд: чоловік хоче вигнати її з їхньої квартири заради чужої родички.
Віталій, це моя квартира. Я тут живу. Я куди-небудь їхати не збираюся.
Віталій нахмурився.
Олено, не вперто будь. Це ж тимчасово! Лише місяць!
Місяць це довго! Чому я повинна їхати? Нехай Зіна орендує окрему квартиру або живе в готелі!
У неї грошей на готель немає! Олено, ти що, скупий? Це ж сімя!
Я не скупий! Я просто не розумію, чому маю жертвувати своїм комфортом!
Віталій різко підвипив, схопив зі столу ключі.
Олено, я вже все вирішив. Тітка приїде сьогодні ввечері. Я зібрав валіз, поклав речі. Їдеш до Ленки. Я вже їй зателефонував, вона згодна прийняти тебе.
Ти подзвонив Ленці без мого відома?!
Так. Щоб не губити час. Все, без сліз. Збирайся.
Він вийшов з кухні. Олена стояла, відчуваючи, як всередині бурлить. Вона прошла в коридор. Віталій уже натягував куртку.
Віталій, стоп. Ми повинні це обговорити.
Обговорювати нема що. Рішення прийняте. Ось твій валіз, ось гроші на таксі.
Він передав їй кілька гривневих купюр. Олена дивилася на гроші, валізу, чоловіка. Чи це справді? Чи його дійсно вигнали її з дому?
Віталій, я не поїду.
Поїдеш. Олено, не ускладнюй. Це ж лише на місяць, потім повернешся.
А якщо я не хочу?
Віталій зітхнув, погладив обличчя руками.
Олено, ти як дитина! Тітка Зіна хвора, старенька. Треба допомогти. А ти тут капризничиш!
Я не капризничу! Я захищаю своє право жити у власній квартирі!
Права, права Ти лише про свої права! А про сімю думати? Про допомогу рідним?
Олена відчула, як нависають сльози. Вона відвернулася, щоб чоловік не бачив.
Добре. Поїду.
Взяла валізу, відчинила двері. Віталій провів її до порогу.
Ось і розумна. Я подзвоню, коли тітка Зіна поїде.
Олена вийшла на підїзд. Двері за нею захлопнулися. Вона стояла з валізою, не знаючи, куди йти. Сльози стікали по щоках, крапля за краплею падали на підлогу.
Дістала телефон і набрала номер подруги Лені. Та відповіла миттєво.
Олено, привіт! Віталій сказав, що ти приїдеш до мене. Чекаю!
Ленка, ти справді не проти?
Та звісно! Приїжджай, місця в мене досить!
Олена замовила таксі, спустилася у двір. Машина під’їхала швидко. Сіла на заднє сидіння, назвала адресу подруги. Їздила, дивлячись у вікно, не бачачи нічого крізь сльози.
Ленка зустріла її на підвіконні, обійняла.
Олено, що сталося? Віталій сказав, що тітка приїхала, і ти тимчасово поживеш у мене. Але ти вся в сльозах!
Він вигнав мене. Просто вигнав.
Як вигнав?
Олена розповіла. Ленка слухала, кивала головою.
Ох, твій Віталій! Без розмови?
Так. Сказав рішення прийняте. І все.
Ленка провела подругу до кімнати, посадила на диван.
Олено, ти впевнена, що це через тітку?
У чому ще?
Не знаю. Дивно, як так. Виганяти дружину заради тітки А у вас з Віталієм все гаразд?
Олена задумалась. Останні місяці Віталій був відсторонений, холодний. Підходив пізно, весь час в телефоні, відповідав однослово.
Не знаю, Ленка. Здавалося, нормально, та він став інший.
Яким саме?
Мовчазний, роздратований. Раніше ми ввечері розмовляли, дивилися фільми. Тепер він приходить, їсть і одразу в ліжко або в телефон.
Ленка нахмурилась.
А може у нього є хтось?
Хтось? Ти маєш на увазі
Ну так. Коханка.
Олена похитала головою.
Ні, Ленка. Віталій не такий. Він порядний.
Порядний чоловік не вигоняє дружину з дому.
Ці слова запалися в думках Олени, як голка. Вона легла спати на дивані у Ленки, круталася всю ніч, думаючи про Віталія, тітку Зіну, про те, що відбувається в її квартирі.
Вранці Олена подзвонила Віталію.
Віталію, як справи? Тітка приїхала?
Приїхала, все нормально. А ти?
Можна зайти? Щось речі забрати.
Віталій мовчав.
Олено, не треба. Тітка втомилася, відпочиває. Не хочу її турбувати.
Але я лише на хвилинку зайду
Олено, я сказав не треба. Що тобі потрібно, я принесу. Скажи, що забула.
Олена назвала пару речей. Віталій пообіцяв привезти ввечері. Після розмови вона задумалась.
Ленка, він не хоче, щоб я приїхала.
Бачиш, щось не так. Поїдь сама, перевір, що там.
Але він не пустить
У тебе ключі є?
Є.
Тоді їхай, коли його не буде. Віталій же вдень на роботі?
Так.
Тоді сьогодні поїхай, подивишся, що відбувається.
Олена сумнівалася, але цікавість перемогла. У обід, коли Віталій точно був на роботі, вона повернулася до дому. Піднялася на четвертий поверх, відчинила двері своїм ключем.
У квартирі було тихо. Олена пройшла коридором, заглянула в кімнату. Ліжко застелено, на тумбочці стояли якісь ліки все, як і раніше.
Вона зайшла на кухню. На столі лежала записка. Олена взяла її, прочитала:
«Вітюша, я поїхала в лікарню на обстеження. Повернусь ввечері. Не хвилюйся. Твоя тітка Зіна».
Отже, тітка дійсно живе тут. Олена полегшено видихнула. Лені не було коханки, просто тітка приїхала, а Віталій їй допомагає.
Вона вже збиралася йти, як задзвонив телефон. Це був домашній, що стояв на кухні. На екрані висвітло: «Мама».
Мама Віталія його теща.
Олена підняла слухавку.
Алло?
Віталій? почувся голос.
Ні, це Олена. Добрий день, Галина Федорівна.
Олено? Що ти дома робиш? Віталій сказав, ти поїхала.
Поїхала, так. Тільки зайшла щось забрати.
Розумію. А як Зіна? Як вона?
Виглядає, що вона в лікарні на обстеженні.
Яке обстеження? Віталій сказав, операцію завтра робитимуть!
Олена замовкла.
Завтра? Але ж тітка мала залишитися на місяць
Місяць? Звідки ти це знаєш? Віталій казав максимум тиждень. Операція, кілька днів у лікарні, потім назад у Тернопіль.
Тиждень? О, я не в курсі
Галино Федорівно, вибачте, мені треба йти.
Олена поклала слухавку. Серце бешено билося. Тиждень, а Віталій казав місяць. Навіщо він брехав?
Вона зайшла в шафу, її речі були на місцях, нічого не змінилося. На підвіконні лежав блокнот. Олена відкрила його. На першій сторінці рукописом Віталія написано «План».
Далі був список:
1. Переконати Олену поїхати.
2. Зустрітись з ріелтором.
3. Показати квартиру потенційним покупцям.
4. Оформити документи.
5. Отримати гроші.
6. Переїхати до Світлани.
Олена читала, не вірячи очам. Продавати квартиру? Переїхати до Світлани? Хто така Світлана?
Вона сфотографувала сторінку, повернула блокнот і швидко вийшла з квартири. Повернулася до Ленки у стані шоку.
Ленка, ти була права. У нього хтось є.
Показала фото. Ленка прочитала, вигукнула:
Оце ж підло! Він хоче продати нашу спільну квартиру! Твою квартиру!
Не мою, вона оформлена на нього. Ми купували разом, а оформились на Віталія, бо я була в декреті, офіційно не працювала.
І що тепер?
Олена сіла на диван, охопивши голову руками.
Не знаю. Він мене обдурив, Ленка. Виганяє, щоб продати квартиру і переїхати до якоїсь Світлани.
ПотрВрешті-решт Олена зрозуміла, що справжня цінність це її гідність і свобода, а не чужі обіцянки чи матеріальна власність.
