Вчора мій чоловік прийшов з роботи і поводився якось дивно.
Я запитав його про весілля, і він відразу відвів очі. Сказав, що поїде на весілля сам…
А як же я? здивувався я.
І чоловік відповів: Коханий, у січні я отримав лише порожню зарплату. Тож, мабуть, доведеться їхати одному. Ти залишишся з дитиною. Все буде добре. Я їду на три дні, потрібно жити в готелі й щось їсти. І, звісно, купити подарунок нареченим.
Ми були молода сімя. Жили в однокімнатній квартирі у Києві, яку подарували нам свати. Я знаходився у декретній відпустці. Доньці Софія майже два роки. Не поспішав повертатись на роботу не було з ким залишити дитину. Свекри дали квартиру, за що, як кажуть, уклін їм дякую.
Моя мама піклувалася лише про себе ще підробляла. Вона зразу сказала: якщо треба терміново залишити дитину, якщо повернусь на роботу, то прийде допомогти. Але ось купити нову сукню чи пофарбувати волосся не мрій. Це вже занадто для таких дрібниць вона не буде няньчити внучку.
Я добре знаю характер своєї мами. До речі, щороку вона літає за кордон. Усі вихідні проводить у салонах краси чи масажу.
У нас в сімї проблем не виникало. Коли чоловік вдома, я займаюся своїми справами. Він, правда, не в захваті й дозволяє мені гуляти в місті рідко та недовго.
А потім прийшло запрошення на весілля.
Молодший брат чоловіка одружувався. Треба було їхати на три дні в Харків. Тож я попросив маму побути з онукою. Все ж весілля важливо. Всього три дні. До того ж Софія доволі спокійна, не кричить і не вередує.
Мама довго відмовляла, але зітхнула і взяла три дні відпустки. Я був щасливий. Нарешті, можна трохи відпочити з дитиною два роки без перерви, бодай на весіллі перепочину…
Однак все розбилося після слів чоловіка.
Для мене це ціла подія. Я рік годував доньку грудьми, майже не виходив з дому. І тут зясувалося ніхто не хоче сидіти з нею. А чоловік часто їздив на корпоративи або відрядження.
Брата його я не дуже знаю. Наречену бачив лише на фото.
Мені було дуже прикро. Проте чоловік мене не розумів. Він вважав, що все нормально.
Дивись, коханий, мама твоя не дуже рада брати до себе доньку. Нехай вона відпочине, а ти лишись з дитиною. Навіщо змушувати людину? Якщо не хоче не треба. А моєї родини ти, в принципі, не знаєш. Ну й навіщо тобі їхати? Твоя справа залишатися вдома й доглядати за дитиною. Я їду повернуся.
Я вирішив, що ніхто нікуди не їде. Чому чоловік має вирішувати, що мені робити?
Як ви гадаєте, хто правий у цій ситуації?
Особисто я вважаю, що мама дівчини й її чоловік ведуть себе трохи нахабно. Звісно, бабуся не зобовязана сидіти з онукою. Але могла б подумати не лише про себе, а й про доньку.
А чоловік зовсім не розуміє дружину. Стільки часу вона присвятила дитині їй треба відпочити.
Він має зрозуміти якщо справді любить свою дружину…
Дівчина в цій ситуації дуже сумна. Вона цілком залежить від чоловіка. Допомогти нема кому.
Цікаво почути думку читачів. Сподіваюся, вона знайде вихід із ситуації й розповість чоловікові свою позицію.
Дорогі дівчата, не забувайте: живемо у вільній Україні! Можете висловлювати свою думку це нормально. Чоловік не буде вимагати розлучення через вашу умову. А якщо й так значить, почуття були несправжні. Треба поважати один одного й дарувати радість.
