Залишилась єдина

За вікном уже сутеніло, а мами все не було. Мар’яна, крутячи колесика своєї візка, під’їхала до стола, схопила телефон і набрала мамин номер.
«Телефон абонента вимкнено або поза зоною покриття», — пролунав чужий голос.
Дівчинка розгублено глянула на апарат, потім згадала, що грошей на ньому мало, і вимкнула.
Мама пішла в магазин, а ось не верталась. Цього ніколи не траплялося, вона не відлучалась надто, адже донька інвалід змалку і не ходила. Пересувалась у візку, а крім мами, родичів не знали.
Мар’яні вже сім років, і вона не лякалась залишатись удома сама, та мама завжди казала, куди йде і коли буде. Дівчинка не тямила, що сталось:
«Сьогодні вона пішла у віддаленіший крам за продуктами, там дешевше. Ми з нею там часто бували. Він хоч і не близько, але пішки години зо дві туди й назад», — глянула на годинник. — «Вже чотири години минуло. Хочеться їсти».
Направила свій візок на кухню. Поставила чайник, дістала з холодильника котлету. Поїла, попила чаю.
Мами все ще не було. Не витримала, знову взяла телефон, набрала номер:
«Телефон абонента вимкнено або поза зоною покриття», — знову пролунав автоматичний голос.
Перелігла у ліжко, сховавши телефон під подушкою. Світло теж не вимкнула, без мати так страшно.
Лежала довго, та все ж заснула.
***
Прокинулась, коли сонечко зазирнуло у вікно. Мамине ліжко прибрано.
– Мамо! – гукнула вона у бік сіней.
У відповідь тиша. Схопила телефон, подзвонила. І знову той чужий, металевий голос.
Стало страшенно, з очей покотились сльози.
***
Андрій йшов додому з кав’ярні. Там щоранку продавали свіжу випічку. У них з матір’ю щоранок починався так: вона готувала сніданок, а син бігав за булочками.
Андрієві вже тридцять, та він так і не одружився. Дівчата чомусь його не помічали: негарний, худий, хворобливий. Хвороби переслідували його від народження. Треба було дороге лікування, але мати виховувала його сама. Останній діагноз поставили вже дорослому: сказали, дітей у нього не буде. Із думкою, що не створить родину, Андрій уже примирився.
В траві блиснув розбитий старий телефон. Телефони й комп’ютери були його пристрастю й роботою. Програміст і блогер. Телефонів у нього, звичайно, було багато, навіть найсучасніших, але з професійної цікавості він підняв той. Телефон був роздавлений, ніби по ньому проїхала машина та відкинула геть.
«Може, щось трапилось?» — мигнула думка, сховавши знахідку до кишені. — «Дома розберусь».
***
Після сніданку він витягнув зі знайденого телефона симку й вставив у свій. Цифри на ній були переважно до лікарні, Пенсійного фонду тощо, але першою стояла адреса «кохана доня».
Подумавши, подзвонив за нею:
– Мамо! – почув він радісний дитя
І вони всі разом пішли вперед до школи, у нове життя, міцніші від усіх випробувань, що об’єднали їх родину.