“Залишимо її тут, нехай сама здохне!” говорили вони, кидаючи бабусю в сніг. Лиходії не зрозуміли, що бумеранг скоро повернеться.
Валентина Петрівна йшла до своєї підїзду. Сусідки на лавочці обговорювали нещодавно припарковане авто.
Чиє це? запитала Валентина.
А хто його зна! відповіла одна. Мабуть, Маріїне. У бабусь таких дорогих машин не буває.
До нас хіба що швидка приїжджає! додала інша.
Сусідки ще трохи поговорили про владу й плітки. І ось вийшла та сама Марія, до якої приїхало авто. Вона пішла своїми справами, навіть не звернувши уваги ні на сусідок, ні на машину, що стояла на газоні. Валентина Петрівна поспішно повернулася додому.
Валентино Петрівно? промовив чоловік, побачивши її у підїзді. Ви мене памятаєте? Ми розмовляли кілька днів тому. Я ваш родич.
О, Артуре! впізнала його жінка. Чому не попередив, що приїдеш? Це твоя машина на газоні?
Так, моя.
То йди й перестав її, поки люди не підпалили! Як можна таке вигадати ставити авто на мої квіти!
Родич поспішно вийшов, а Валентина Петрівна пішла заварювати чай. Їй треба було продати квартиру не хотілося залишати сусідам знищений газон.
Колись до неї навідувався дядько з сином. Потім родичі втратили звязок. І ось зявився молодик! Але щось у ньому Валентину Петрівну непокоїло. Він багато курив. Молодий, а зуби вже жовті. Та хоч приїхав. Жінка не хотіла наймати агента з нерухомості краще віддячити небожеві. Але той відмовився від грошей.
Валентина в старості залишилася без чоловіка й дітей. Вона мріяла переїхати ближче до природи. У чистому повітрі все ж краще, ніж щодня спускатися з четвертого поверху. У селі була ділянка. Поки ще сили є, хотіла посадити овочі. Восени знайшовся покупець на квартиру.
Завтра вже зима. Давай продаватимемо навесні, вирішила Валентина Петрівна.
Та навесні ціни зростуть! заперечив небіж. У холод легше перевірити опалення. До того ж покупець уже є. А якщо він відмовиться?
Та мені ж ще не підібрали будинок! Де я житиму? Знайдемо будинок тоді й продамо, зітхнула жінка.
Артур погодився.
Незабаром родич знайшов кілька варіантів. Вибравши придатний, вони поїхали в село. Оглянувши будинки, Валентина Петрівна засмутилася скрізь потрібен ремонт. Але за гроші від квартири вистачило б і на будинок, і на ремонт.
Артур трохи розумівся на будівництві й міг розрахувати, скільки коштуватимуть матеріали й робота. Він обіцяв допомогти.
Бабуся хвилювалася:
Зима на носі. Не хочу займатися цими ремонтами. Хочу зайти й жити, як нормальні люди.
Та я ж вам допоможу! відповів молодик.
Валентину Петрівну непокоїло, що небіж так поспішає продати її квартиру й купити будь-який будиночок. Але вона вирішила, що він нічого на цьому не заробить, і йому просто незручно. Подякувала, що взагалі погодився допомогти.
Обрала будинок і призначила дату угоди.
Покупець і нотар приїхали вчасно. Артур заварив усім чай. Жінці стало шкода продавати житло. Адже своя квартира. Тут прожито все життя. Та вже немає шляху назад речі зібрані, документи підписані.
Ну от. Тепер можна переїжджати! сказав небіж після підписання.
Почекай, невже вже зараз? Я ще й посуд не склала, спробувала заперечити жінка, але Артур наполягав треба її перевезти сьогодні, бо покупцю ніде ночувати!
Ну добре, якщо сьогодні, то сьогодні. Тільки швидко зберу посуд, погодилася Валентина Петрівна.
Незабаром вони їхали вантажівкою. Бабуся позіхнула й заснула. Свідомість час від часу поверталася вона бачила дорогу крізь вікно, чула, як чоловіки розмовляли.
Бабусю, ви мене чуєте? ніби здалеку лунав голос Артура. Відповісти не було сил.
Залишимо її тут, почула вона, коли свідомість повернулася знову. Все ніби в диму. Вони викинули її просто в сніг.
Сама здохне, додав Артур.
Бабуся зрозуміла, що небіж її обдурив. Мабуть, щось підсипав у чай, щоб вона заснула й підписала документи. Закривши очі, Валентина готова була прийняти смерть.
Але це бачила дівчина, яка проїжджала повз. Побачивши біля дороги машину, вона подумала, що водієв
