Минало десять років, як я заміжня за Тарасом, а його матір, Марію Іванівну, щиро поважаю та люблю. Вона добра, турботлива, завжди готова посидіти з дітьми чи пригостити нас своїми знаменитими пиріжками. Але одна її звичка досі виводить мене з рівноваги — вона постійно залишає ложку в салаті! Та не просто кладе, а прямо встромлює, ніж прапор на вершині гори. На Великдень ми знову збираємося в неї за довгим столом, і я вже готуюся до цього кулінарного ритуалу. Та, чесно кажучи, такі дрібниці лиш додають нашим родинним посиденькам особливого шарму, і я не уявляю життя без цих теплих зустрічей.
Марія Іванівна — жінка, яку неможливо не шанувати. Коли я щойно вийшла заміж за Тараса, я, як і будь-яка молода невістка, трохи боялася свекрухи. Чула історії подруг про «чудовиськ у спідниці», які критикують усе на світі. Але Марія Іванівна виявилася зовсім іншою. Вона зустріла мене усмішкою, навчила готувати свій легендарний вишневий пиріг і ніколи не лізла з непроханими порадами. Коли народилися наші діти, Оленка та Іванко, вона стала для них найкращою бабусею: грається, читає казки, а її цукерки з потаємної схованки — це окрема історія. Я щиро вдячна долі за таку свекруху. Але ось та ложка в салаті… Це мій особистий жах.
Все почалося ще на першій родинній вечері, коли ми з Тарасом прийшли ще як наречені. Марія Іванівна накрила стіл, наче для королівського прийому: олів’є, крабовий салат, холодець, запечена курка — усе було ідеально. Я, стараючись бути ввічливою гостєю, похвалила салати і простягнула руку за порцією. І раптом бачу: у мисці з олів’є стоїть величезна ложка, прямо посередині, як шпиль над Києвом. Я тоді подумала, що це випадковість, акуратно дістала ложку й поклала поряд. Але через хвилину Марія Іванівна, проходячи повз, знову її встромила! «Так зручніше, Олено, беріть, не соромтеся!» — сказала вона з усмішкою. Я лише кивнула, але всередині у мене стався культурний шок.
Відтоді ця ложка стала моїм тараканом. На кожному святі — Новий рік, Великдень, дні народження — вона з’являється в салатах, як неминучий гість. То це олів’є, то мімоза, а одного разу навіть у грецький салат, де вона виглядала, як інопланетянин серед фети та оливок. Я намагалася боротися: виймала ложку, клала на серветку, пропонувала розкласти салат по тарілках заздалегідь. Але Марія Іванівна непохитна. «Олено, це традиція, — каже. — У нас у родині завжди так робили!» Тарас лише сміється: «Мамо, ну хто зараз у салат ложки встромляє?» А вона у відповідь: «Ви, молодиА вона у відповідь: “Ви, молоди, вже й забули, як справжній родинний стіл має виглядати!”
