Мій брат Богдан одружився шість років тому. З тих пір ні я, ні наші батьки жодного разу не заходили до них у дім. Усі свята, дні народження й родинні зустрічі відбуваються в батьківському будинку на околиці Львова. Мама готує повно їжі, накриває стіл, а потім ще й відправляє Богдана з його дружиною Софійкою додому з контейнерами, повними домашніх котлет та салатів.
Коли Богдан тільки одружився, у Софійки незабаром був день народження. Мама, сповнена ентузіазму, вирішила влаштувати сюрприз: ми купили торт, обрали гарний подарунок і зібрались у гості. Мама подзвонила Софійці попередньо, але та сухо сказала, що нічого святкувати не планує. Мама, не бажаючи відступати, наполягала:
— Та ми просто заскочимо, вип’ємо чаю з тортом! Тобі нічого готувати не треба, Софійко!
Та ми все ж поїхали. Але замість теплого прийому нас чекав шок: Софійка вийшла до нас на вулицю, пробурмотіла, що в квартирі «не прибрано», і відмовилась нас пускати. Збентежені, ми вручили їй торт і подарунок прямо на сходах та поїхали. З тих пір усі свята відбуваються в мами, а про той дивний випадок ми намагаємось не згадувати.
Одного разу Софійка прямо заявила батькам:
— У вас же великий дім, місця куди більше! А в нас однушка, куди там запрошувати гостей?
Я ледве стрималась, щоб не спалахнути. Невже в однокімнатній квартирі не можна прийняти чоловікових батьків і сестру? Це ж не юрба, а всього троє людей! Але ми мовчали, щоб не псувати відносини.
Зараз Софійка вагітна, на п’ятому місяці. Це буде перший онук для наших батьків, і мама, звісно, не знаходить собі місця від хвилювання. Вона постійно дзвонить Богдану, питає, як себе почуває Софійка, чи не потрібна допомога. Але нещодавно ми дізнались, що Софійка ще на початку вагітності звільнилась з роботи. Мама запанікувала:
— Може, їй погано? Може, їй потрібна моя підтримка?
Богдан заспокоїв: з Софійкою все гаразд, просто вона вирішила «піклуватися про себе». Ми були в розгубленості. Богдан і Софійка завжди жили на широку ногу: ресторани, подорожі, дорогі речі. У них немає іпотеки — квартира дісталась Софійці від бабусі, тому всі гроші вони витрачали на свої хотілки. Але після її звільнення дохід різко зменшився, і звичний спосіб життя опинився під загрозою. Богдан намагався пояснити дружині, що треба економити, але вона, схоже, не готова відмовлятись від розкоші.
Софійка зізналась братові, що звільнилась зі страху «підхопити щось на роботі». Її обережність зрозуміла, але тепер їхній бюджет тріщить по швам, а вона й далі вимагає того ж рівня життя. І ось, серед усіх цих змін, Богдан несподівано запросив нас до себе на день народження. До дому! Ми з батьками були в шоці. Тато навіть пожартував:
— Невже я нарешті дізнаюсь, як готує моя невістка?
Мама зраділа, чекаючи на родинний вечір. Я вирішила подзвонити Софійці, щоб уточнити деталі, але замість спокійної розмови отримала істерику. Софійка, ридаючи в трубку, заявила, що не хоче нас бачити у себе:
— Мені ж доведеться прибирати квартиру, готувати їжу! Я вагітна, мені важко!
Я намагалась її заспокоїти:
— Софійко, нічого складного не треба. Звари картоплю, зроби салат, запекли курку — і все. Ми принесемо торт. Це ж звичайна вечеря, тільки на п’ятьох. У чому проблема?
Я навіть запропонувала замовити їжу, щоб їй було легше. Але Софійка продовжувала скаржитись, що все одно треба мити підлогу й прибирати. Я не витримала:
— Софійко, це ж однушка! Невже прибрати — така непосильна справа? Ви що, тільки перед гостями підлогу миєте?
У підсумку я поставила ультиматум:
— Якщо ти так не хочеш нас бачити, ми не прийдемо. Привітаємо Богдана по телефону, і все.
Я розказала це мамі, і вона зі мною погодилась. Ми поділились ситуацією з Богданом, а він вибухнув:
— Софійка не працює, сидить вдома! Невже вона не може приготувати вечерю й прибрати? Ви обов’язково приходьте! Грошей на доставку їжі та прибиральницю у нас немає, тож хай сама справляється!
Його слова зависли в повітрі, як грімка хмара. У результаті ми всі посварились. Бажання йти на день народження до Богдана у нас із батьками зникло. Бачити невдоволене обличчя Софійки, яка буде демонстративно зітхати й закатувати очі — задоволення нижче середнього. Ми не хочемо почуватись небажаними гостями в домі власного брата та сина.
Але в той же час серце болить від думки, що ми можемо образити Богдана. Він так чекає цього дня, так хоче зібрати родину у себе вдома! Як ми можемо просто не прийти? Це ж його свято, і він не винен у капризах дружини. Ми опинились перед вибором: проковтнути образу й піти, ризикуючи зіпсувати вечір, або відмовитись, знаючи, що розіб’ємо братові серце. Ситуація здається безвихідною, і кожен наш крок лише глибше затягує нас у цМи так і не знайшли відповіді, але день народження вже близько, і хоч щось вирішити треба.
