Ярослав, як завжди, розстібав свій рюкзак, коли помітив між зошитами дивний складений аркуш. Обережно розгорнув його — і щось стиснуло в грудях:
«Привіт! Ти мені дуже подобаєшся. Якщо хочеш зустрітися — чекатиму сьогодні о четвертій за школою».
Хлопець здивувався, навіть зніяковів. Хто міг залишити цю записку? Але цікавість взяла гору. Рівно о четвертій він уже стояв за школою. І раптом… побачив Олену. Скромну, тиху новеньку.
— Це ти писала? — обережно запитав він.
— Що? — Олена здивовано здригнулася. — Я? Звісно, ні!
— Тоді чого ти тут? Ти ж… мене чекаєш?
— Ну… Марічка сказала, що я тобі подобаюся… — прошептала Олена, червоніючи до вух.
Ярослав насупився. Все ставало дедалі дивнішим.
**Переїзд, який змінив усе**
Олена переїхала до іншого району з батьками, коли вони купили велику квартиру. Хоч життя стало кращим, її колишня школа залишилася далеко. Батьки наполягали: якщо нова школа під вікнами — чому б не перейти?
Олена опиралася, як могла. У дев’ятому класі міняти колектив, коли всі вже подружилися, було страшно. Але її не почули.
— Знайдеш друзів! — казала мати. — Ти ж у нас товариська!
Та мама помилялася. Олені завжди було важко знаходити спільну мову з людьми. У новій школі вона так і не змогла прижитися.
Спершу до новенької виявляли цікавість, але вона відповідала коротко, несміливо, уникала поглядів. Незабаром її почали уникати.
Олена не ображалася — вона просто була іншою. Тихою, спостережливою. Вона потай пильно дивилася на одного хлопця — Ярослава. Жартовливого, відкритого, улюбленця класу.
Він їй подобався. Дуже. Але навіть думати боялася заговорити з ним.
**Заздрість у шкільних стінах**
Це помітила Марічка — жвава, впевнена в собі дівчина. Вона давно закохана в Ярослава, але їх пов’язувала лише дружба.
Побачивши, як Олена кидає несміливі погляди на Ярослава, Марічка відчула роздратування. Вирішила поставити новеньку на місце.
— Давайте розіграємо її? — запропонувала вона подругам. — Підкинемо Ярославу записку від “таємничої шанувальниці”, а Олені скажемо, що то він до неї палає. Подивимося, як викрутиться!
Подруги спочатку вагалися, але згодом погодилися. Марічка підійшла до Олени і солодко промовила:
— Чула, ти подобаєшся Ярославу. Хочеш, перевіримо?
Очи Олени засяяли. І це добило Марічку.
— Він запросить тебе на зустріч, — сказала вона. — Тільки нікому не кажи. За школою, о четвертій. Добре?
— Добре… — прошепотіла Олена, щаслива й схвильована.
**Фінал, якого ніхто не очікував**
Наступного дня Марічка підклала записку в рюкзак Ярославу. Він прочитав — здивувався, зацікавився.
Прийшов. І побачив Олену. А вона — його.
— Це ти писала?
— Ні… Мені сказали, що ти…
Ярослав усе зрозумів. Зітхнув. Він уже знав, на що здатна Марічка.
Але Олена… вона ж прийшла. Значить, йому не здалося?
— Раз ти тут, значить, я тобі подобаюся? — посміхнувся він.
Олена почервоніла. Хотіла піти. Та Ярослав зупинив її.
— Раз уже зустрілися… Хочеш, пройдемося?
Марічка, яка спостерігала за всім із-за рогу й знімала відео, оніміла. Не за планом. Так не мало бути.
Але найгірше було те, що наступного дня Олена й Ярослав увійшли до класу… разом. Веселі. Посміхалися. І сіли поряд.
**Наслідки**
— Ти спеціально? Щоб мені відплатити? — запитала Марічка Ярослава на перерві.
— Ні, ти сама нас познайомила. Дякую, чесно кажучи. Ми добре ладнаємо.
Марічка не вірила. Вона чекала, що це закінчиться. Що це лише гра.
Але минули місяці. Вони були разом. Закінчилася школа. Вони залишилися парою. Потім весілля.
І тільки тоді Марічка остаточно зрозуміла: її жарт обернувся проти неї.
**Мораль?**
Перш ніж мстити чи глузувати — подумай. Інколи доля знає, як розставити все на свої місця.
