Заради кохання

Ради кохання

– Дівчино, не підкажете, де вулиця Шевченка? Ходжу колами, ніхто не знає.

Перед Олесею стояв симпатичний хлопець із великою чорною сумкою на плечі.

– Це у вас такий стиль знайомитися? – спитала вона.

– Мене Богданом звуть. А вас?

– Соломія, – усміхнулася Олеся й пішла далі, але хлопець наздогнав її.

– Я, правда, шукаю вулицю. Друг запросив на весілля, а я місто зовсім не знаю.

Олеся тільки зараз помітила, що на ньому сорочка в клітинку, вільні штани, а не вузькі, як зараз модно. І сумка дорожня. Видно, що приїжджий.

– Пройдіть далі по вулиці й на світлофорі зверніть праворуч у провулок. Це й буде вулиця Шевченка, – сказала вона, пом’якшивши голос.

– Дякую. – Богдан широко усміхнувся, і його обличчя засяяло. – То все ж таки, як вас звати?

– А вас?

– Мама любить Шевченка, тому назвала мене Богданом. Добре, що не Тарасом, правда? – Він сміявся, і сміх його був теплим, щирим.

– Не знаю, чи любить моя мама поетів, але мене назвала Олесею, – відповіла дівчина, теж посміхаючись.

– А підете завтра зі мною на весілля? Друг одружується. А я тут нікого не знаю, – він дивився на неї з надією.

Вона завагалася. Хлопець видавався щирим, приємним.

– Вибачте, у мене завтра залік, треба готуватися, – спробувала втекти.

– Скажіть мені номер телефону, і я піду. Як же я зможу повідомити вам, о котрій весілля?

– А я хіба сказала, що піду з вами? – здивувалася Олеся.

– Ні, але… Ви студентка? Дайте вгадати… – Богдан зробив вигляд, що замислюється. – Ви майбутній лікар.

– Так. А як ви вгадали? – здивувалася дівчина.

– Моя мама каже, що найвідзивніші люди – це вчителі й лікарі. Я не піду, поки ви не скажете мені номер. Піду за вами, щоб дізнатися, де ви живете. Завтра прийду, стану посеред двору й кричатиму ваше ім’я.

Олеся неохоче продиктувала номер.

– Я подзвоню! – гукнув їй услід.

Батько Богдана загинув, рятуючи дитину під час пожежі. Він був будівельником і збудував гарний дім для родини. Мати мріяла, щоб син вчився, але на бюджет не вистачило балів, а на контракт грошей не було.

Богдан влаштувався в автосервіс до друга батька. Звідти й поїхав на весілля.

Дівчина пішла з ним, і вони закохалися. Він запросив її до свого селища – там була річка, тиша, гарні краєвиди. Та одного разу Богдан побачив, як хлопчик впав у воду. Не вагаючись, стрибнув у річку. Дитину врятував, але сам отримав серйозну травму – пошкодження хребта.

Лікарі розвели руками. Потрібна була дорога операція в Києві. Олеся благала батька допомогти.

– Сума дуже велика. Звідки в нас такі гроші? – сумно казав батько.

– Але як ми будемо жити, якщо навіть не спробуємо його врятувати? Він же герой!

Батько погодився, продав дачу. Операція вдалася. Олеся взяла академвідпустку, щоб догПройшов рік, і вони разом зустрічали весну в тому самому селищі, де знову вирушали на річку, слухали шелест верб і знали, що найбільша сила – це віра в те, що кохання здатне подолати будь-які перешкоди.

Оцініть статтю
ZigZag
Заради кохання