Олеся монотонно водила праскою по прасувальній дошці. По скронях, шиї та вздовж хребта котилися краплі поту. Спека до вечора трохи втихомирилася, але від праски йшло нестерпне тепло. Залишилося прасувати зовсім трохи білизни, коли задзвонив мобільний. Телефон замовк на хвилину і одразу задзвонив знову, дратуючи нерви.
Олеся відставила праску, підійшла до столу та взяла телефон. Прочитала ім’я подруги на екрані й дуже здивувалася.
— Соломійко, це тобто? Що трапилося? — схвилювалася вона.
— Хто ж ще? Так, трапилося. Збираюся приїхати, тому й дзвоню. Їду у відрядження, а від готелю відмовилася. Вирішила зупинитися в тебе. Приймеш на два дні?
— Та якого тут питати? А коли приїдеш? — напружилася Олеся, згадавши, що з продуктів у неї лише найнеобхідніше. Для себе вона не готувала, обходилася мінімумом.
— Так завтра. Знаю, що несподівано, але все вирішилося в останній момент. Номер потягу, вагон і час напишу смс. Зустрінеш?
— Зустріну, звісно, — пообіцяла Олеся, а сама подумала, що й так часто бере лікарняні, незручно ще й відпрашуватися.
Але подруга заспокоїла, сказала, що приїде увечері аж на два дні. З серця злізло.
— Ти спеціально не готуйся, бо ж я тебе знаю. Чекай, скоро набалакаємось, — сказала Соломія й відключилася.
Олеся допрасувала білизну, склавши її в шафу акуратною стопкою. Вона була рада почути подругу. “Соломійка розпитуватиме, лізтиме в душу, а я тільки заспокоїлася, прийняла все як є, навіть до самотності звикла. Тепер треба думати, чим її годувати. — Олеся глянула на настінний годинник. — Встигну до магазину до закриття, завтра часу не буде. От тобі й на, приїжджає…”
Олеся заглянула в холодильник. Для себе вона готувала небагато, та й їсти не хотілося. Хімія відібрала весь апетит. Вона переодяглася й пішла до магазину, думаючи про подругу.
Вони подружилися одразу, з першого дня, коли в шостому класі серед навчального року до них прийшла нова дівчинка з романтичним і загадковим ім’ям Соломія. Потім вони разом вступили до одного інституту. На третьому курсі Соломія закохалася у випускника військового училища, вискочила заміж і поїхала з ним у далекий гарнізон, перевелася у найближчий інститут на заочне відділення.
Спочатку листувалися, потім, коли мобільники міцно увійшли у життя, дзвонилися, але з часом спілкування звелося до вітань з Новим роком і днем народження. У кожної своє життя, клопоти, діти. У Соломії двоє синів — очей не спускай.
Олеся вийшла заміж через рік після інституту й одразу завагітніла. Пологи були важкі, більше дітей вона не могла мати. Донька виросла. Перед самим закінченням медичного інституту вийшла заміж і поїхала з чоловіком на його батьківщину.
Вибираючи продукти в магазині, Олеся подумала, що не встигне прибратися. “Та годі, хто в мене сміття розкидає? Подруга ж їде, а не президент…” Вона ще подумала, чи не сказати подрузі про відрядження чоловіка чи його поїздку до доньки? Потім вирішила, що Соломія її добре знає, у два рахунки брехню розкусить. Її не проведеш. “Одразу побачить, що чоловіком у домі не пахне. Та й чого ховати? Не перша і не остання, від кого чоловік пішов до молоденької…”
Олеся задовго до того, як чоловік пішов, зрозуміла, що в нього є інша. Раптом став одягатися простіше — у джинси й светр, костюми носив лише на офіційні прийоми. Кросівки раптом купив, по ранках почав бігати. Хоча його вистачило ненадовго.
Поки з ними жила донька, обоє вирішили, що нічого не мінятимуть. Чоловік робив вигляд, що затримується на роботі, приходив лише переночувати. Олеся й сама тяжко переносила його повернення. Приходив ситий, одразу лягав спати. Отже, обідав і отримував задоволення в іншому місці.
А коли донька вийшла заміж і поїхала до чоловіка, нема чого було дотримуватися умовностей, і вона сама запропонувала йому піти. Акуратно склала його випрасуІ коли він обійняв її, Олеся зрозуміла, що нарешті знайшла те, чого так довго шукала — не вибачення, не співчуття, а просто щастя бути поруч.
