Вирішитися на розлучення…
З підносом у руках Оксана вистояла довжелезну чергу в їдальні й поспішно почала говорити молодому хлопцеві за стійкою:
— Три борщі, три плову й три компоти, будь ласка.
Місця на підносі не вистачало. Кілька разів Оксана чекаючим поглядом на столик, де сиділи її чоловік і син. Синові всього десять, зрозуміло, що йому невдомік, як треба допомагати мамі. А ось чоловік сидів, уткнувшись у телефон, і не піднімав очей. Довелося Оксані зробити два рейси. Вибігаючи туди й назад, вона перенесла все замовлене під вимовними та несхвальними поглядами людей із черги. Не відриваючи очей від екрану, чоловік підсунув до себе тарілку з борщем. Підніс ложку до губ і фуркотнув:
— Це що, з квасолею? Я не хочу з квасолею. Могла б і запитати.
— А ти міг би підійти й вибрати сам, — втомлено відповіла Оксана. — Я не вмію вгадувати твої думки.
— Оце ще! Ніби ми вдвох не могли постояти в черзі! Просто треба було запитати.
Оксана схилилася над своєю тарілкою й вирішила не відповідати. Набридло сперечатися. Богдан завжди такий. Усім невдоволений. І десятирічний син наслідує батька.
— Фу, мам, ти що, плов принесла? Я не люблю плов, ти ж знаєш.
— Наша мама думає тільки про себе, — не відриваючись від телефону й не дивлячись на родину, пробурчав Богдан, тим не менш уплітаючи борщ, який тільки що розкритикував.
— Їж, що дають, — шикнула Оксана на сина й озирнулася, чи не надто голосно вона це зробила. Ніхто не почув?
У залі їдальні було «яблука впасти нікуди». Відпочиваючі поспішали поснідати й рушити до моря. У Оксани також були такі плани, тільки вона не знала, чи підуть вони всією родиною, чи вона вирушить лише з сином Андрійком. Богдан міг залишитися валятися в номері. Вчора він так бурчав, що до моря далеко йти. Звичайно, винуватою була Оксана. Це вона обрала цей санаторій. Хоча сто разів пропонувала чоловікові разом вибрати місце відпочинку. Богдан тільки махав рукою та сердився:
— Ти що, сама нічого вибрати не можеш? Дай мені спокійно відпочити після роботи. Роби все сама. Що там складного?
Ось вона й зробила. І, як завжди, все погано. Санаторій далеко від міста. Виїздів на екскурсії немає. До моря йти пішки хвилин десять. Богданові не подобається.
Поснідавши, Оксана почала збирати порожні тарілки й помітила, як до їдальні увійшла пара із сусіднього номера. Елегантна жінка років п’ятдесяти та її чоловік, усміхнений, підтягнутий чоловік.
Жінка увійшла, як королева, й відразу сіла за вільний столик. А чоловік кинувся займати чергу. Але перед цим він запитав дружину:
— Люба, тобі який десерт взяти?
Оксана почула це, коли несла піднос із посудою. Йшла вона одна, бо чоловік із сином вийшли, щойно доїли. Вже не вперше Оксана позаздрила сусідці. Ось це чоловік у неї! Звідки ж такі беруться?
Колись їй здавалося, що й Богдан був таким. За ним так гарно доглядав, був уважним і турботливим. Після весілля зустрічав її з роботи, разом готували вечерю й планували, як провести вечір. Теж разом.
Коли все змінилося? Мабуть, після народження Андрійка.
Оксана пішла у декрет, і стало само собою зрозумілим, що якщо вона вдома, то до приходу чоловіка має бути й вечеря готова, і квартира прибрана. Андрійко був спокійною дитиною, тож Оксані було нескладно. Вона намагалася бути ідеальною дружиною.
Потім, звісно, вона вийшла на роботу. Але й надалі тягнула на собі все — приготування їжі, прибирання, сина. Адже вона жінка, їй так належить. Хотілося б, щоб Богдан трохи більше це цінував.
Чоловік сприймав її старання як належне та ще й прискіпувався. То сорочка погано випрасана, то макарони вчорашні. Оксана приймала будь-яку критику близько до серця. Приймала й спішила виправити свої помилки. Взагалі-то чоловік у неї непоганий. Заробляє нормально, не гуляє. Після роботи відразу додому. А якщо й постійно фуркоче, то це вже його характер. Від цього не втечеш.
Оксана вийшла з їдальні й кинулася наздоганяти Богдана з Андрійком. Вони вже досить далеко відійшли, навіть не подумавши її зачекати. Вона наздогнала своїх і трохи передихаючи запитала:
— Ну що, зараз у номер? Переодягаємось і на море.
— Знову в таку спеку волочитися, — заорав Богдан. — Оце ж тобі довірив вибір санаторію. Гаразд, ходімо, куди дінешся?
Поки вони зайшли до номера, поки дійшли до моря, спека стояла нестерпна. Богдан, який увесь шлях «пиляв» Оксану, зразу скинув із себе шорти і футболку прямо на гальку й побіг до води. Андрійка взяв із собою, гукнувши Оксані, щоб вона поки що заплатила за шезлонги й параА потім, стоячи на березі моря, Оксана усміхнулася, адже тепер вона знала — щастя в її руках, і більше ніхто не зможе його відняти.
