Точно, вранці в Ганни було таке відчуття, ніби щось має статися. Все, що мало трапитися, вже давно сталося. І кохання, і родина, а тепер вона сама. Чоловік, з яким прожили тридцять шість років, помер два роки тому. У сина своя сім’я, двоє дітей, всі живі й здорові. Просто передчуття свята, зрозуміла вона. Завтра 8 Березня.
І одразу згадався чоловік. Нема кому подарувати мімози чи тюльпани. Хоча, що це вона? А ж Сашко, син? Обов’язково завітає та привітає.
Колись у них була дача. Так собі, маленький будиночок на шести сотках. Купили ще після тих економічних криз. Поки працювала, їздила на дачу у відпустку та на вихідні. А коли Ганна вийшла на пенсію, то все літо проводила там, заїжджаючи у місто лише помитися та купити продукти.
Того року літо було посушливе. Щодня доводилось поливати город. Чоловік приїхав, як завжди, після роботи в п’ятницю. Вона одразу помітила його блідість.
“Все гаразд, просто духота”, — відмахнувся він на її зауваження.
“Відпочинь, я сама все зроблю, залишилось небагато. Посиди у затінку на лавочці”, — сказала Ганна.
Він сів, притулився спиною до прогрітої сонцем стіни будинку, дивився, як вона поливає город зі шланга. Коли вона підійшла до нього, одразу зрозуміла, що щось не так. Начебто дрімав. Але коли торкнулася його за плече, він перехилився набік. Помер уві сні на лавці.
Дачу Ганна восени продала. Не могла більше туди їздити. Завжди здавалося, що бачить його, як він сидить на лавці. Син підтримав.
“Давно треба було позбутися. Нащо мучитися, коли все можна купити в магазині цілий рік”.
Сам він з сім’єю їздив у відпустку на море. Гроші з продажу дачі Ганна віддала синові. У нього двоє дітей, йому потрібніше. А їй на пенсії вистачало.
Пізні роки з чоловіком жили дружно. А в молодості було всяке. Сварилися так, що ледь не розлучилися. Він гуляв обережно, але жінки завжди відчувають. Одного разу вона не витримала, вилила йому все і вказала на двері. Ще, не дай Боже, якусь заразу принесе додому.
Чоловік зібрав валізу, присіА коли вона закрила двері, з підвіконня зашуміли тюльпани, наче нагадуючи, що життя — це завжди нова сторінка.
