Пробка
Автомобілі стояли нерухомо, щільно вишикувавшись у ряди. Жодного руху вже півгодини. Вікна підняті — у всіх увімкнені кондиціонери. Надворі спека, понад тридцять градусів, як і обіцяли по радіо.
Повітря над розпеченим асфальтом тремтіло, немов розплавлений цукор. У салоні «Toyota» прохолодно, але сидіти без діла, дивлячись на нерухомий пейзаж, набридає.
Соломія відкрила пляшку з водою і ковтнула кілька разів. Андрій помітив, що води залишилося менше третини. Вона пила сама, не пропонуючи йому. Він би, звісно, відмовився, віддав би їй останній ковток. Але вона ніби забула, що він тут є.
— І скільки це ще триватиме? — зірвалося у Соломії.
Це були її перші слова після від’їзду з дачі. Її мовчання було гіршим за крик. Краще б вона кричала. Вони не сварилися, але щоразу, коли щось не подобалося, Соломія замовкала на години, а то й дні, німим докором показуючи, що винний Андрій. Він визнавав провину, благав пробачення, слухав монотонну лекцію — і вони мирилися.
— Чого сидиш? Зроби щось! — знову накинулася на нього Соломія, ніби це він влаштував затор на Київській кільцевій.
Андрій мовчав. Не знав, що сказати.
— І навіщо ми взагалі поїхали на цю дурну дачу? Ну ти — то ладно, а я? Щоб сидіти за парканом, поки ти няньчишся зі своєю донечкою? Краще б пройшлася по магазинах. Або з Галею в кафе посиділа, морозива поїла. — Соломія шморгнула носом.
— Ось, заклало. Ще й захворіти від цього кондиціонера! — знову пожалілася.
Андрій вимкнув кондиціонер.
— Ти що, знущаєшся? За хвилину в машині буде як у духовці. Хочеш, щоб ми тут зварилися? — роздратовано скрикнула вона.
Андрій не пам’ятав, щоб вона так багато говорила. Це його здивувало і насторожило. Але він нічого не сказав і знову ввімкнув охолодження. Попереду між машинами йшов чоловік. Не дійшовши до «Toyota», він сів у червону машину поруч.
— Ти бачив? Він ішов уперед. Може, дізнався, чому стоїмо? — припустила Соломія.
— Можливо, — погодився Андрій.
— То чого сидиш? Піди, дізнайся, — кинула вона, не дивлячись на нього.
— Що саме дізнатися? Пробка може простягатися на кілометри. Думаєш, він за півгодини встиг дійти і повернутися? Не думаю. — Андрій глянув на Соломію і знову відчув себе винним.
— Ну, не будемо ж ми стояти вічно. Рано чи пізно рух відновиться. Всі сидять і спокійно чекають. Це ж кільцева, а не якийсь глухий проїзд. Тут половина Києва стоїть. — Він замовк. Мовчала й Соломія, дивлячись перед собою.
— Гаразд. — Андрій вийшов із машини.
Озирнувся: позаду такі ж ряди авто. Червону машину знайшов — стукнув у вікно. Воно опустилося.
— Вибачте, це ви ходили вперед? Чи не знаєте, чому стоїмо?
— Схоже, уся кільцева. Ніхто не знає. Може, аварія чи ще щось.
Нічого нового. Андрій і сам так думав. Надворі було спекотно, як у лазні. Поки він стояв, схилившись до вікна, сорочка на спині промокла. Повернувшись у машину, він почув по радіо новини. Жодного слова про пробку.
— Ну що, дізнався? — нетерпляче спитала Соломія.
— Ні. Усе стоїть. Хтось сказав, може, аварія.
— Я так і знала. Навіщо я тобі піддалася? — зідхнула вона.
Андрій погодився. Не треба було її просити. Він би не потрапив у пробку, залишився б на дачі з донькою. Потім поїхав би додому в вечірній прохолоді, коли затор вже розсіявся.
А починалося все так добре…
***
Андрія розбудив дзвінок. Не глянувши на екран, він підніс трубку.
— Тату, ти приїдеш? — почув голос Софійки.
— Привіт. Ти забув, що сьогодні в доньки день народження? — Це вже говорила колишня. — Передбачаю, що навіть подарунка ще немає? — у голосі почувся докір.
— Ні, не забув. Виїжджаю якраз, — поспішно сказав він і глянув на годинник. Пів на десяту.
Про свято він пам’ятав до вчорашнього вечора. Але вчора вони з Соломією та друзями гарно відпочили в клубі — і все вилетіло з голови.
— Тату, мені не потрібен подарунок, просто приїдь, я сумувала! — скрикнула на задньому плані донька, і зв’язок обірвався.
Одружилися вони майже тринадцять років тому. Десять років жили, як кіт з собакою. Він не був закоханий. Просто на вечірці в гуртожитку прокинувся поруч із майже незнайомою дівчиною.
А через місяць вона знайшла його і сказала, що вагітна. «Та вона непогана», — подумав Андрій і погодився одружитися. Батьки були в шоці. Мати запідозрила, що це не його дитина.
Він зробив тест після народження Софійки. Без варіантів — її. Андрій закохався у доньку з першої миті. Тому й терпів сваВін усміхнувся, дивлячись на Іраїду, і зрозумів, що нарешті знайшов те, чого шукав усі ці роки — справжній дім.
