Лада зручно влаштувалася на дивані в кавярні, чекаючи на своє замовлення. Вона часто приходила сюди, щоб поласувати улюбленим капучино та еклером перед робочим днем. За вікном тихо падав сніг. Вона з насолдою ковтнула гарячої кави. Навпроти сиділи дві дівчини, схоже, подруги.
Слухай, недавно зустріла дівчину свого колишнього. Ну, серйозно, ані личком не вийняток, ані чимось особливим не блищить. Що він у ній знайшов?
Може, ліпить чудові вареники? Чи, може, творить чудеса в ліжку? засміялася подруга.
Ну, годі тобі! Глянь на її фото у Фейсбуці. Личко таке нічого особливого.
Дівчата засміялися, а Лада завмерла на місці. Їй згадалися мамині слова, які вона чула в дитинстві, коли їй було сім років: «Ну, наша Ладуся не красунька, хай хоч працьовитістю пишається».
Дорослою Лада ретельно доглядала за собою. Але як би вона не старалася, завжди відчувала, що їй чогось бракує. Мама часто казала: «Тримайся, доню. Якщо не врода, то розумом зійдеш. Вчися, старайся, щоб не лишитися одною».
У школі вона соромилася своєї простої зовнішності та хлопячої фігури. В університеті навчилася стильно одягатися і фарбуватися. Навіть знайшла хлопця. Але чомусь він дозволяв собі жарти про «плоску дупу» чи «велику ногу». Лада зрозуміла: навіть якщо вона розумна, навряд чи хтось її справді полюбить. Змирилася і жила далі.
Випивши каву з пиріжком, вона побігла на роботу. У перерві треба було заскочити до подруги, годувати кота й поливати квіти. Оля поїхала на пару тижнів у Туреччину, а її чоловік рідко бував вдома. «Якщо раптом зустрінеться, навіть не подивиться на Ладу», подумала Оля і спокійно поїхала у відпустку.
Прийшовши до подруги, Лада перш за все насипала їжі сонному коту Мурчику, потім взялася за квіти. У сусідній кімнаті грала музика. Дівчина впізнала мелодію й почала наспівувати: «Світить чужа зоря, знов далеко від дому» І раптом у квартирі стало так добре. У цій пісні. Серед квітів. Вона відчувала себе легкою, ніби літала. Не помітила, як почала танцювати, милуючись квітами й собою.
Раптом почулися голоси.
Лада обернулася й побачила двох чоловіків. Олег! Олин чоловік. І ще хтось. Обоє виглядали здивованими. «Який сором!» подумала дівчина.
Ладо, привіт. Це мій друг Ігор. Зайшли за документами. Ти так гарно танцювала, що ми не могли відвести очей. Вибач, якщо перешкодили.
Я мене Оля попросила
Лада кинулася до дверей і не помітила під ногами кота. Спіткнулася й впала на підлогу. У очах потемніло.
Опритомніла вже в лікарняній палаті.
Вітаю. Як почуваєтеся? Я Віка, ваша сусідка по палаті. У вас легкий струс, але лікар сказав, що все гаразд. Вас відвідували курєр із фруктами та один молодий чоловік з квітами, привітно посміхнулася дівчина.
Дякую, ледве промовила Лада.
Вона обережно підвелася, підійшла до вікна й відкрила пакет. У ньому були фрукти, сік і її улюблені еклери. Мабуть, від Олі та її чоловіка.
Дістала квіти й побачила записку. «Ладо, вітаю. Такій чарівній дівчині, як ви, не місце в лікарні. Запрошую вас на виставку квітів. Відмови не приймаються. Ігор».
Лада притулила обличчя до білих хризантем, заплющила очі від щастя й кинулася обіймати сусідку по палаті
Краса не завжди має бути яскравою й помітною. Кожна дівчина має свою красу. Іноді вона тепла й сходить з глибини душі.
