Рік тому родина Коваленків купила заміський будинок. Після пятдесяти років Петро відчув сильне бажання мати дачу. Його дитинство в селі нагадувало йому про батьківську хату та городництво.
Хатина була невеликою, але доглянутою. Петро перефарбував деревяний будиночок, полагодив паркан і замінив хвіртку.
Землі вистачало на картоплю та овочі, але сад залишав бажати кращого: мало дерев, лише невелика ділянка з малиною.
Не хвилюйся, душенько, з часом усе облаштуємо, сказав Петро і взявся за роботу.
Ганна жваво ходила між грядками, схвалюючи плани чоловіка.
З одного боку сусіди були приязні, хоч і рідко навідувалися, але доглядали свою ділянку. А з іншого боку повний запустіння. Паркан похилився, усе заросло буряном.
Цей бурян став справжньою напастю для Коваленків все літо.
Петре, це нестерпно, бурян лізе в наш город, здається, скоро вкриє всю ділянку.
Петро тоді брав мотику і рішуче викорінював бурян. Але він був невичерпним і постійно відростав.
Ганно, подивись, у сусідів груші будуть гарні цього року, сказав Петро, дивлячись на занедбаний сад.
А ця абрикоса просто чудова, відповіла Ганна, показуючи на дерево, яке обіцяло багатий урожай. Деякі гілки навіть сягали в їхній город.
Хотілося б хоч раз побачити цих господарів, зі зітханням промовив Петро. Може, вони приїдуть хоча б зібрати врожай.
Навесні Петро не витримав і полив сусідські дерева зі шланга йому було б шкода, якби вони засохли від спеки.
Але тепер цей невблаганний бурян не давав їм спокою.
Хоча б раз за літо скосили бурян, нарікала Ганна.
Наступного разу, приїхавши, Коваленки були вражені врожаєм абрикосів. Для цієї місцевості це не було дивиною, багато хто їх садить, але на занедбаній ділянці
Ні, я скошу їхній бурян, заявив Петро. Не можу дивитися, як це місце г
