Сьогодні я вирішила — завтра скажу йому все.
Олег сидів у кріслі, опустивши очі до підлоги. Голова дзвеніла після сварки, а в серці ще палав гнів. Він відчував себе розгубленим і ображеним. Повернувся додому пізно, втомлений після важкого дня на роботі. Усі думки були зайняті звітами, дедлайнами та нескінченним стресом. Коли він побачив безлад у квартирі, нерви не витримали.
— Соломіє, ну як можна так жити?! — вигукнув він, не стримавшись. — Тобі складно скласти свої речі?
Його голос розітнувся по кімнаті, і Олег одразу відчув, як повітря поміж ними стало важким. Соломія відповіла холодно, майже байдуже, але він помітив, як її очі наповнилися сльозами. Хотів щось сказати, щоб заспокоїти, але слова застрягли в горлі. Натомість продовжував кричати, виливаючи накопичене роздратування.
Соломія сиділа на краю ліжка, її очі були червоні від сліз, а серце билося так, ніби намагалося вискочити з грудей. Ще вчора вона була щаслива, але тепер все змінилося. Це була вже не перша сварка, яка, здавалося, перекреслювала всі її надії.
— Чому?! — шепотіла вона собі, коли світ крутився перед очима від емоцій. — Чому чоловіки думають, що ми їм щось винні?!
Кожного дня Соломія стикалася з однією й тією ж проблемою: її хлопець очікував, що вона буде доглядати за всім у домі. А коли вона намагалася пояснити, що теж втомлюється і потребує уваги, його реакція завжди була однаковою: крик, звинувачення та образливі слова.
Її погляд впав на купу брудної білизни, яку вона збиралася вранці постирати. Але тепер це вже не мало значення. Слова Олега дзвеніли в голові: «Тобі нічого робити, крім як розкидати речі?», «Звісно, ти знову забула про мене!». Вони звучали так часто, що стали звичнішими за ранкову каву, але сьогодні залишили особливо гіркий присмак.
— Я не мушу ні перед ким виправдовуватися! — прошепотіла Соломія, дивлячись на своє відображення у дзеркалі. Її обличчя виглядало втомленим, але в очах горіла рішучість.
Вона згадала недавню покупку — гарну сукню, про яку давно мріяла. Ця мить радості тривала недовго. Як тільки Олег дізнався, що вона витратила гроші на себе, почалася нова сцена. «Себелюбка! Ти думаєш лише про себе!» — ці слова досі боліли десь глибоко всередині.
Але найгірше було те, що він навіть не намагався її зрозуміти. Все, що він бачив, — це власні потреби. Його речі лежали скрізь, але чомусь саме їй доводилося їх прибирати.
— Досить! — сказала вона вголос, міцніше стиснувши кулаки. — Я заслуговую більшого. Я не покоївка, щоб служити комусь. Я хочу жити своїм життям, а не відповідати чиїмось очікуванням.
Соломія підвелася і підійшла до вікна. Настав час прийняти рішення. Більше так не можна.
— Завтра, — твердо сказала вона собі. — Завтра я скажу йому все. Нехай вчиться сам справлятися.
Вночі вона довго не могла заснути, перекидаючись з боку на бік. Але тепер думки були про майбутнє. Вона уявляла, як почне нове життя: зможе йти, куди захоче, купувати те, що їй подобається, і не відчувати провини за кожне своє бажання. Вперше за довгий час відчула легкість, незважаючи на те, що попереду була важка розмова.
Вранці прокинулася рано, ще до дзвінку будильника. Погляд впав на стопку випрасуваних футболок. «Це останній раз», — подумала вона, складаючи їх у шафу. Сьогоднішній день стане початком чогось нового. І хоч шлях буде важким, він приведе її туди, де її кохатимуть такою, яка вона є.
