Ти будеш зі мною завжди…
Олена перевернула шиплячі шматочки м’яса, накрила сковороду кришкою та почула за відкритим вікном гуркіт мотора й шелест шин по доріжці. Євген приїхав, а вона не встигла приготувати вечерю. Олена перевірила яблучний пиріг у духовці, дістала з холодильника овочі й почала їх мити.
— Олю, я вдома! — гукнув Євген із сіней. — Як пахне! — уловивши апетитний аромат, додав він, заходячи на кухню.
— Голодний? — Олена вимкнула воду й обернулася до чоловіка. — Ти сьогодні рано. Я не встигла все приготувати.
— Нічого, почекаю. А солодке буде?
— Так, шарлотку пеку. Витримаєш трохи?
— Звісно. — Він пішов у кімнату, а Олена почала нарізати овочі на салат. Вона не любила робити дві справи одночасно, тим більше готувати декілька страв разом. Відволічеться — і щось обов’язково підгоріло б. Але сьогодні все вийшло просто ідеально. Вона накрила на стіл і пішла за Євгеном. Він сидів у вітальні перед телевізором, розкинувшись на дивані із заплющеними очима. На екрані йшли новини. Поки вона вагалася, будити його чи ні, Євген відкрив очі.
— Втомився? Вигляд у тебе… — Олена похитала головою, шукаючи слова.
— Трохи. Вечеряти? — Він підвівся з дивана.
Вони разом пішли на кухню.
— М-м-м. Як гарно, а який запах! — Євген оглянув стіл.
— Хочеш вина? Залишилось трохи, — запропонувала Олена.
— Ні. Не сьогодні.
Олена любила дивитися, як чоловік їсть — з апетитом, але акуратно. Взагалі, вона його любила. Любила готувати йому, прасувати його сорочки, любила засинати на його плечі. Він не був ідеальним, але вона любила його таким, яким він був, з усіма його звичками і недоліками.
***
Вони зустрілися, коли в обох за плечима вже був досвід шлюбу. Олені не вдалося завагітніти у першому шлюбі, хоча обоє були здорові, лікарі не виявили жодних відхилень. «Буває», казали вони, «треба терпіння і не втрачати надії».
Поки Олена сподівалася й чекала, чоловік не марнував часу й знайшов собі подружку на стороні. Їй про це розповіла подруга — та побачила Олениного чоловіка з вагітною коханкою у торговому центрі, де вони вибирали одяг для малюка. Олена спершу не повірила. Мабуть, подруга щось переплутала? У них із чоловіком були гарні стосунки, він не міг… Але потім вона склала пазл, і все зійшлося.
Влаштувати скандал? Та що це змінить? Майбутня дитина ні в чому не винувата, вона не повинна рости без батька. Олена сильно переживала, але вирішила не утримувати чоловіка. Та й не витримала б, якби він почав бігати до тієї явно чи таємно. Якщо дійшло до вагітності — це вже не просто інтрижка, а кохання. Значить, до неї в нього почуття зникли.
Чоловік прийшов додому, як зазвичай, із невеличким запізненням. Олена не могла готувати, не могла дивитися телевізор. Серце розривалося від болю й образи.
— Ти захворіла? — запитав чоловік, побачивши її сидячою на дивані в темній кімнаті.
— Ні. Я здорова.
— То щось із батьками? Не муч, скажи. — Він стояв перед нею збентежений.
— Сталося, але з тобою. У тебе інша сім’я. Ви чекаєте дитину. І коли ти збирався мені про це сказати?
— Значить, ти вже знаєш. — Чоловік гучно вдихнув, відвів погляд. — Мені зараз піти чи…
— Зараз, — різко перервала Олена й відвернулася. Вона трималася, намагаючись не розплакатися, а всередині був лише біль, злість і розпач.
Чоловік збирав речі, не дивлячись на неї. Вона то хотіла, щоб він упав на коліна, благав пробачення, то чекала, коли вже він швидше піде.
Шурхіт коліс по ламінату стих біля дивана.
— Решту речей заберу завтра, добре? — спитав він.
Олена лише кивнула, не підводячи очей.
Через кілька хвилин двері зачинилися. Ось і все. Тепер вона зрозуміла, що це правда, що вона залишилася зовсім одна. І тоді її прорвало. Їй здавалося, що в її житті вже нічого не буде — ні родини, ні кохання, ні щастя. Життя скінчилося.
Всю ніч вона не спала. То блукала босоніж по квартирі, то ридала, зануривши обличчя в подушку. Але вранці зібралася й пішла на роботу з почервонілими очима й закладеним носом. Усі вирішили, що вона захворіла, і відправили додому. Коли Олена увійшла в їхню з чоловіком квартиру, одразу помітила: усі його речі зникли. Навіть зубну щітку не забув, навіть забрав брудну сорочку з пральної. Наче й не було його взагалі, не було восьми років шлюбу.
Вона не могла зрозуміти, чи це добре, чи погано. Потім вирішила — добре. Не буде його речей на очах, вона швидше звикне, забуде. Отака педантичність була б йому завжди до добра. А то розкидав одяг, лишав після себе брудний посуд.
Правильно — краще рвучко зірОлена заплющила очі й усміхнулася, бо зрозуміла, що її серце нарешті знайшло спокій, і незалежно від усього, Євген завжди буде з нею — у її спогадах, у кожній дрібничці, яку він торкнувся, у кожному кутку цього дому, який вони разом зробили своїм.
