Жахливе застілля: як свати змусили матір сумніватися у майбутньому сина
У невеликому містечку під Житомиром Олена готувалася до важливої події — знайомства з родиною нареченої свого сина, Тараса. Уява малювала їй теплий вечір, повний щирих розмов, смачної їжі та сердечних посмішок. Тарас запевняв, що батьки його дівчини, Марійки, прості й добрі люди, і Олена сподівалася, що ця зустріч стане початком міцної родинної зв’язки. Та натомість ласкавого прийому її чекало розчарування, яке перевернуло всі очікування й змусило задуматися: чи варто її синові зв’язувати життя з цією родиною?
Дорога до будинку сватів зайняла кілька годин, і Олена з Тарасом приїхали вже в сутінках. Погода була похмурою, та настрій Олени залишався піднесеним. Вона вдягла найкращу сукню, взяла з собою домашній пиріг, щоб показати повагу, і чекала, що їх зустрінуть по-родинному. Однак із порогу її надії почали розвіюватися. Марійчина мати, Наталя Степанівна, ледве глянула на гостей і сухо кинула: «Заходьте у хату, посидите». Олена збентежилася, але пішла за сином, думаючи, що це просто незручний початок.
У хаті було тісно, меблі старі, повітря холодне. Олена здригнулася — у хаті було так, ніби тут не топили. Наталя Степанівна зникла на кухні, а батько Марійки, Григорій Петрович, буркнув щось про справи й пішов у двір. Тарас намагався розрядити обстановку, та Олена почувалася, як чужа. Вона чекала, що їх запросять за стіл, але час минав, а нічого не відбувалося. Марійка, ніяково посміхаючись, запропонувала чаю, але навіть він виявився холодним і несмачним, поданим у пошарпаних чашках. Олена намагалася підтримувати розмову, та відповіді були короткими, а погляди сватів — байдужими.
Минула година, потім друга. Голод давав про себе знати, і Олена почала втрачати терпіння. Вона шепнула Тарасові: «Коли ж нас годуватимуть? Ми ж гості!» Син лише знизав плечима, звиклий до дивних звичок родини нареченої. Нарешті Наталя Степанівна з’явилася з мисками. Олена очікувала багатого застілля, як це бувало в її домі, але їй судився шок. На столі стояла миска з рідким борщем, де плавали дві картоплини, і тарілка з котлетами, що пахли застояним олієм. До цього — чорстві паляниці й квашена капуста, від якої віяло кислом. «Їжте, не соромтеся», — кинула свекруха й знову пішла.
Олена дивилася на цю їжу й відчувала, як у грудях клекоче образа. Це було не застілля, а глум. Вона змусила себе проковтнути ложку борщу, але смак був огидним. Тарас їв мовчки, ніби не помічаючи, а Марійка ворошила виделкою в тарілці, уникаючи Олениного погляду. Григорій Петрович повернувся, та лише пробурчав, що зайнятий, і знову зник. Олена намагалася завести розмову, але свати відповідали нехотя, немов гості були їм у тягар. Її пиріг, який вона з любов’ю спекла, так і лишився неторканим у кутку столу.
Коли подали чай — знову холодний, із присмаком старої заварки, — Олена не витримала. «Чому так бідно? — тихо запитала вона Тараса. — Ми ж приїхали знайомитися, а нас ніби терплять». Син занімів, пробурмотівши, що в Марійки вдома завжди так. Але для Олени це було не просто «так». Вона згадувала, як у її родині гостей зустрічали по-людськи, як стіл ламався від угощень. А тут? Жалкий борщ, сухі паляниці, холодні погляди. Це був не прийом, а приниження.
Дорога додому була сповнена важких думок. Олена дивилася на сина, який мовчав, і відчувала, як серце стискається від тривоги. Вона уявляла, як Тарас зв’яже життя з цією родиною, де панують байдужість і скутість. «Невже він все життя сидітиме на таких недогарчах? — думала вона. — У такій родині, де гостей не поважають, а родинність нічого не варта?» Олена розуміла, що любить Марійку за її доброту, але цей вечір показав: дівчина виросла у холодній хаті, і це може отруїти їхнє майбутнє.
Дома Олена не спала всю ніч. Вона розривалася між бажанням захистити сина й страхом образити його вибір. Як сказати Тарасові, що ця родина — не те оточення, яке вона бажала б для нього? Вона боялася, що її слова розіб’ють йому серце, але мовчання було ще гірше. Олена пообіцяла собі поговорити з сином, та як знайти потрібні слова? Чи зрозуміє він її побоювання, чи любов засліпить його? І що чекає їх родину, якщо цей шлюб все ж станеться?
