Страшна знахідка у маминій каструлі
Мати прокинулась на світанку й, як завжди, пішла до кухні у своєму будинку на околиці Києва. На її здивування, невістка вже метушилась біля плити.
Доброго ранку, усміхнулась Оксана, помішуючи щось у каструлі.
Доброго… буркнула Наталія, зморщивши ніс. Що це ти вариш?
Борщ, відповіла невістка, не піднімаючи очей. Андрій його обожнює.
Борщ? Свекруха недовірливо всмоктала повітря. Він завжди так пахне?
А як інакше? Оксана знизала плечима, накрила каструлю кришкою й вийшла з кухні.
Наталія, не гаючи часу, підбігла до плити, підняла кришку й зазирнула всередину. Те, що вона побачила, вирвало з неї жахливий крик.
Що це за мішанина?! прошепотіла вона, відступаючи, немов перед отрутою.
Оксана повернулась із тарілками й, помітивши реакцію свекрухи, спокійно пояснила:
Борщ, Наталіє. Овочі з нашого городу свіжі, щойно зірвані. Коли готуєш із власних продуктів, це як свято.
Свято? язливо засміялась свекруха, схрестивши руки. Цей город справжня каторга! Витрачати час на копання в землі, коли можна все купити в супермаркеті? Я вас не розумію.
Мені це подобається, тихо відповіла Оксана, розливаючи борщ. Аромат буряків, капусти й часнику заповнив кухню. Земля дає стільки енергії, коли з нею працюєш.
Енергії? Наталія заплющила очі. Це розвага для тих, кому більше нічим зайнятися. Нормальні люди… Вона зупинилась, побачивши, що Оксана продовжує посміхатись, немов не чує її колких слів. А для кого ти стільки наварила?
Для нас, відповіла невістка. На кілька днів. Андрій завжди просить додати.
Наталія демонстративно відійшла, немов запах борщу робив їй млосно.
Я це їсти не буду! проголосила вона. Від одного запаху мене нудить! Що ти туди наклала?
Оксана зітхнула, уникаючи погляду свекрухи. Краєм ока вона помітила Андрія, який увійшов у кухню й мовчки спостерігав за сценою.
Наталія не розуміла, що сталося з її сином. Ще два роки тому Андрій був перспективним міським хлопцем, який працював у IT. Вони разом ходили на виставки, обговорювали нові ресторани, мріяли про його карєру. А тепер це життя на селі, город, ця проста Оксана! Від одного її імені у Наталії аж мороз по шкірі.
Андрій завжди був вдалою партією високий, розумний, чарівний. Скільки дівчат із хороших родин зітхали за ним! Чому він обрав цю сільську дівчину й цей загублений у полі будиночок? Наталія сподівалась, що йому набридне й він повернеться до міста. Але місяці минали, а Андрій ще глибше занурювався у цю «сільську ідилію».
Вона вирішила діяти. Запрошення Оксани було ідеальним привідом. Свекруха мала план: нагадати синові, хто він насправді, і витягти його з цієї глушини, поки не було запізно.
Андрій увійшов у кухню, обійняв дружину й звернувся до матері:
Мамо, спробуй борщ. Оксана його досконало готує!
Андрію, ти ж знаєш, що твій батько й я ніколи не їли ці селянські юшки, відповіла Наталія. Я памятаю, як у дитинстві ти кривився від борщу. Казав, що це їжа для дідусів.
Оксана мимоволі посміхнулась, уявляючи Андрія малим, що відмовляється від тарілки. Але тепер він був дорослим, і його смаки змінились.
Мамо, час змінюється, відповів він, сміючись. Оксанин борщ справжній шедевр. Спробуй, тобі сподобається.
Шедевр?! Свекруха аж захлинулась від обурення. Андрію, ти називаєш каструлю буряків шедевром? Справжні шедеври у театрі, у музеях, а не в цій… юшці!
