Спека. Катерина
Одружилися Олег та Євгенія лише через два роки після знайомства.
До свого щастя вони йшли обережно, мов крадучись на пальчиках, обдумуючи кожен крок і кожне слово. Це й не дивно. Переживши біль і розчарування, наштовхнувшись на те, що почуття бувають оманливими, а любов далеко не завжди приходить одразу й назавжди, вони прагнули зрозуміти, що саме отримали в нагороду за все пережите. І чи варто довіритися новому почуттю, що народилося після втрат.
Ганна Михайлівна теж мовчала. Вона боялася сполохати щастя сина, який просто змінився випрямив плечі, з’явився вогник в очах, а на побачення Олег збирався так, ніби щойно мав іти до РАЦСу.
Олег познайомив маму з Євгенією майже відразу. І Ганна Михайлівна з тривогою приглядалася до майбутньої невістки, та не знаходила в ній нічого схожого на Анжеліку. Євгенія навіть відмовилася переїжджати до нареченого до весілля.
Ні, Олеже. Не варто цього. Оксана Василівна не зрозуміє. А її думка для мене важлива. Вона дуже добра жінка і багато мені допомогла, та й хворіє. Їй потрібна підтримка. Давай поки що все залишимо, як є. Куди нам поспішати?
Олег був змушений погодитися. Проте це не стало на заваді їхнім стосункам. Навпаки, затяжний цукерково-букетний період став чудовою нагодою краще пізнати одне одного.
До будинку Ганни Михайлівни Євгенія перебралася вже безпосередньо перед весіллям і то лише через сумний привід.
Померла Оксана Василівна.
Вона давно скаржилася на серце. Євгенія водила її до лікарів, звільнила від домашньої роботи, старалася допомагати в усьому. Але це лише тимчасово полегшало її стан. Одного дня Євгенія, повернувшись додому з роботи, побачила Оксану Василівну в улюбленій альтанці, зробленій синами, з листом від онука в руках. Ще не розуміючи, що сталося, вона кілька разів окликнула Оксану Василівну. Лише підійшовши ближче, зрозуміла: та вже не дихає.
Євгенія викликала “швидку”, але лікарі не допомогли.
Зателефонувавши Олегові та синам Оксани Василівни, Євгенія довго плакала, сидячи біля альтанки, пригадувала вечірні прогулянки до річки, варення, співи на літній кухоньці. Як Оксана Василівна прийняла її, не ставлячи жодних зайвих питань, коли їй найбільше потрібна допомога.
Дякую… шепотіла Євгенія, віддаючи данину памяті тій, що першою простягнула руку підтримки і відкрила серце в найскладнішу мить.
Сини Оксани Василівни приїхали наступного дня зі своїми родинами. Старший, владнавши усі турботи, покликав Євгенію поговорити.
Мама хотіла, щоб частина будинку залишилася тобі, щоб ти тут жила й доглядала хату, бо ми не збираємося переїжджати. Є заповіт, ми з братом не проти. Якби не ти, мама б була тут зовсім одна. Ми дуже вдячні, що була поряд.
Ні, відказала Євгенія та похитала головою. Це ваш дім. Я догляну, якщо треба, але спадок ваш із братом. Ваша мама вас дуже любила.
Я це знаю…
На тому і зійшлися. Євгенія згодом здала будинок на довготривалу оренду, підтримувала стосунки з родинами синів Оксани Василівни, коли ті приїжджали на літо.
Одна з їхніх невісток і допомогла Євгенії, коли вона через пів року після весілля потрапила до лікарні.
Позаматкова. Вам треба думати про здоров’я! буркнув лікар, проводжаючи пальцем. Добре, що мама поряд була! Могло закінчитися набагато гірше.
Це моя свекруха, але ви праві. Вона для мене як мама
Добре. Ви вже стикалися з проблемами?
Так.
Якщо хочете мати дітей, треба пройти обстеження і прибрати причини. Якщо ні, шанс стати мамою тільки ЕКО.
Розумію
Євгенія не плакала. Свої сльози залишила на потім. Зараз головне зрозуміти, що робити. Вона хотіла дітей від Олега. І це ледве не стало нав’язливою думкою.
Зупинила її Ганна Михайлівна.
Євгеніє, поговоримо? звернулася вона одного вечора, коли Олег поїхав у справах до Львова.
Олег і Євгенія вже жили окремо. Одразу після весілля придбали невеличку квартиру. Тепер Олег міг це дозволити: справи йшли так вдало, що Ганна Михайлівна навіть почала мріяти про будинок під маленьку готельну справу.
Батьки Євгенії, з якими вона зуміла налагодити стосунки, теж хотіли допомогти, але Олег відмовився.
Євгенійко, давай самі впораємось? Я радий бачити твоїх батьків, але забезпечити сім’ю житлом хочу сам.
Євгенія сперечатися не стала, поговорила з батьком той потиснув руку зятеві.
Молодець! Мати має чим пишатися!
Ганна Михайлівна повністю схвалила рішення сина як і те, що молоді не зволікали із народженням дітей.
Але помітивши смуток сина та метушню Євгенії по клініках, Ганна Михайлівна вирішила втрутитися.
Євгенієнько, не сердься, але розкажи мені, що тебе так гнітить? Я ж бачу не рада ти!
Не виходить нічого, мамо, не приховувала Євгенія. А якщо я не зможу мати дітей? Доведеться піти від Олега! Не можу допустити, щоб він жив із жінкою, від якої немає радості…
Дарма ти так! Ти повернула йому сенс життя! Я це бачу! А діти це найкраще, але не все. Я теж колись думала, що чоловік живе зі мною лише задля спадкоємця, і мало не втратила його. Ми тоді розійшлися на рік. А потім зрозуміли, що були дурнями! Шлюб це не лише діти. Олег дуже схожий на батька… Розумієш?
Мабуть, так…
Тож не руйнуй! Ви потрібні одне одному. Любов витримає все, якщо їй дати шанс.
А як вам вдалося стати матірю?
О, якби знала! До перших рухів Олежка я й не здогадувалася. Думала, що зі здоровям негаразд. Ми вже змирилися, жили, як доля вела, а вона підкинула нам подарунок!
Дай, Боже, і мені такий подарунок… Євгенія зітхнула.
Чому не подзвониш невістці Оксани Василівни? Вона ж лікар. Може, допоможе.
Євгенія схопилася за голову:
Як я забула?! Звісно!
Вже за тиждень вона летить до Харкова на обстеження. Там її чекають.
Менше ніж за рік народжуються двійнята.
Щастя впевнено входить у дім Євгенії й Олега, оселяється й не має наміру йти.
Згодом Євгенія стає мамою ще одній дивовижній дівчинці, яку вони з Олегом удочерили, вже знаючи точно: своїх дітей більше не буде. Довго приймали це рішення, але нагода бути батьками прийшла несподівано. Колишня однокласниця Олега, Марійка, захворіла. Новину в дім приніс їхній друг Арсен.
Бідна Марічка Ми збираємо гроші на лікування в Києві. Усі допомагають.
Я зрозумів. Зараз
Сума, яку Олег переказав на лікування, була відчутною, вже за кілька днів Марійку відправляють до столиці. Ганна Михайлівна їде з нею, бо вдома лишалася лише старенька бабуся, а дитині потрібна опіка.
На жаль, все було марно. Лікарі лише подарували Марійці кілька місяців, щоб вона могла подбати про майбутнє доньки.
Марійка звернулася до Ганни Михайлівни з проханням прийняти її дитину. Та поговорила з Євгенією та Олегом вони не відмовили.
Так у їхній родині зявилася донька.
У маленькій квартирі, де жили Олег із Євгенією, місця всім стало затісно. Діти росли й вимагали кращих умов.
І знову втрутилася Ганна Михайлівна:
Олеже, є ж гроші, які ми відкладали на готель! Купіть щось просторе.
Мамо, а твоя мрія?
Ось моя мрія! Ганна Михайлівна цілує внучку й киває на близнюків. І часу на бізнес уже не маю. Хочу бути з онуками! Допомагати вам. Пошукайте простору квартиру, щоб у всіх була своя кімната.
Знайшли простору, світлу квартиру. Хлопці бігають, грають у відук, Євгенія сміється, спостерігаючи, як брати вчать сестру кричати ау.
Беремо! вирішив Олег, обійнявши родину.
Єдина перешкода в новому домі Катерина, старша по підїзду. Вона вирішила, що багатодітна сімя не може бути благополучною треба стежити й контролювати.
Люди до них ходять різні! Діти босоніж! Вчора бачила! А менша дочка завжди спить на вулиці, коли Євгенія гуляє. Дивно!
Може, ти перебільшуєш, Катю? Спека ось і бігають босі. Корисно для дітей. А гості не галасують, не пють. То ж і самим не можна до когось у гості?
Ви поки розбиратиметеся діти біду схоплять! Таких історій повно! З вигляду всі хороші, а що за дверима невідомо! Не вірю, що все у них добре! Не буває так! Життя так влаштоване!
Сусідки хмуряться, слухаючи Катерину, але вона не відступає. Вихована в жорстокій родині, Катерина боїться байдужості довколишніх.
Катерина народилася у родині партійних працівників. І мати, і батько були суворими не лише у праці, а й дома. Старших братів і маленьку Катю виховували залізно: стояти навколішки цілу ніч це було нормою. При людях сімя зразкова. Довгі рукави в школі ретельно приховували синці, а Катя мовчала навіть про знущання через туго заплетені коси. Причіпити за них і смикнути було для матері способом виховувати.
Ніколи ані Катя, ані брати не розказали правду. Коли з’явилася можливість піти вони скористались нею і обірвали стосунки з тими, хто завдав стільки болю.
Катерина майже не спілкується з братами всі прагнуть забути кошмар дитинства. Її власної сімї не склалося. Чоловік, з яким вона пробувала будувати стосунки у зрілості, втратив її прихильність, коли замахнувся тапочком на хворого песика, що не втримався. Катерина крикнула:
Не смій її бити! схопила собаку на руки і пішла, забравши речі й улюбленицю.
Повернулася у квартиру, яку залишила бабуся. Та була так само жорсткою, як і дочка мати Каті, довела дівчину до нервового виснаження. Коли бабусі не стало, Катерина полегшено зітхнула.
Прихильності до людей Катерина не мала, не раз згадувала, як у дитинстві ніхто з дорослих не звернув уваги на справжню біду у її домі. І тепер вона намагається хоч так компенсувати байдужість світу, робити все належно. Сімя Євгенії і Олега стала для неї викликом, шансом виправити трохи світ адже таких родин більше в будинку нема.
Євгенія, сидячи на лавці, слідкує за хлопцями, дивиться на годинник час додому. Ось-ось прокинеться дочка, а малюкам треба готуватися на заняття садок осінню відкриють поблизу, а поки водить їх у центр розвитку та секцію футболу.
Біля підїзду її чекає Катерина.
Знову твої діти босоніж бігають?! Хіба не можеш купити нормальне взуття?
Євгенія мимоволі всміхається. Бутси на синах дорожчі за найкращі кросівки Олега. На дітях Олег наказав не економити, бо хлопці футбольною секцією живуть, а травми не рідкість.
Смієшся?! Я щось смішне сказала?! Про дітей треба дбати! А ти?
Катерина розсердилась ще дужче, побачивши спокій Євгенії.
Мамо, дай тітці Каті водички!
Близнюки дістали пляшку з водою, та несподівано Катерині стало зле. В голові зашуміло, все закружляло, і вона б упала зі сходів, якби Євгенія не підхопила.
Швидка приїхала швидко. Катерину відвезли до лікарні. Коли вона опритомніла, біля ліжка сиділа Євгенія. Дітей залишила з Ганною Михайлівною, сама у лікарню.
Що зі мною? спробувала спитати Катерина, але язик не слухався.
Спокійно, Катю. У вас був інсульт. Та лікарі зробили все можливе. Це спека… Але не бійтеся. Я поруч, не залишу. Відпочиньте.
І Євгенія слова дотримала. Взяла на себе турботу про Катерину, знаючи від сусідів, що та зовсім одна родичів немає, і ніхто не турбується.
Чому? важко говорила Катерина.
Бо так треба. Погано людині бути на самоті. Я це знаю.
Відколи?
Встигла познайомитись з самотністю. Досить! Тобі вже це не загрожує.
Як?
Гадаєш, я від тебе відступлю? Тепер моя черга!
Євгенія зробила вигляд, що не помітила Катиних сліз. Важливіше інше: з моменту хвороби вона жодного разу не побачила в Каті злості лишень самотність. Просто стара сусідка, схожа віком на її маму, свекруху… І стало сумно: у жінки могла бути сім’я, діти, а залишились лише повага від мешканців під’їзду та квіти в палісаднику найкращі троянди, які Євгенія бачила в житті. Якщо вирощує такі квіти значить і душа може бути доброю. У цьому Євгенія була впевнена.
Два роки по тому.
От Євгеніє, не можу зрозуміти, як ти справляєшся з ними?! Дочка у тебе як спокій, а хлопці справжні бісики! Катерина сидить на лавці, доглядаючи улюбленицю доньку Євгенії та Олега.
Тітко Катю, це ще що! Їх у мене тільки двоє! А в Арсена четверо! Як усі разом хоч із дому тікай! А його дружина вже молиться, щоб пята не хлопчик.
Уже знають, хто буде?
Ні. Ховається ще! сміється Євгенія. Арсен каже, до всього вже готовий.
Господи, яка спека! Катерина зітхнула і, затуливши очі рукою, дивиться на Євгенію. Скажи, а ти щаслива?
Євгенія задумалася.
Що треба людині для щастя? Щоб рідні поряд? Вона має це. Щоб здоров’я було? Слава Богу все гаразд. Щоб діти росли щасливими? Начебто виходить. А отже вона справді, по-справжньому щаслива.
Так!
Євгенія всміхається, і Катерина вкотре дивується, як посмішка змінює все довкола.
І навіть літня спека, яка кілька місяців виснажувала місто, видалася не такою вже нестерпною і городом нарешті повіяло свіжістю.
