Оце шукаєш? вона подала йому листа.
Микола зблід.
Марічко, ти… ти тільки не думай… Олег Це
Про що я не повинна думати, Мико? Що мама мого чоловіка жива й сидить у тюрмі? Що ви обоє вважаєте мене дурною волошкою?!
Як це місяць? Марічко, ми ж домовлялися, що до осені залишаємося!
У мене менший щойно в садочок пішов, я роботу знайшла неподалік
Що трапилося?
Ми ж усе платимо вчасно, не шумимо
Не у вас справа, Марічка затнулася. Мені треба повернутися у свою квартиру.
Навіщо? Ти посварилася з чоловіком?
Не питай зайвого, будь ласка.
Рівно місяць від сьогодні!
Я перерахую орендну плату, заставу поверну.
Пробач…
Марічка натиснула “відбій” і зітхнула. Скоріш би все це завершити
***
Марічка не могла відвести погляд від конверта, що лежав на кухонному столі.
Звичайний конверт, який вона пять хвилин тому витягла з поштової скриньки разом із рекламними флаєрами та рахунком за інтернет.
Олег зазвичай сам забирав пошту, але сьогодні чомусь її дістала вона
Штамп. Зворотна адреса. ВК 6.
І підпис: Степаненко Ганна Микитівна.
Це імя Марічка кілька разів чула від чоловіка саме так звали його матір. Свекруху, якої вона ніколи не бачила.
Вона й уявити не могла, що жінка, яка дала життя її чоловікові, жива.
У мене нікого нема, Марічко, сказав Олег на третьому побаченні, коли вони пили каву в дешевій кавярні й грілися після дощу. Тато пішов ще до мого народження, я його не знав.
А мама… мами не стало, коли мені було двадцять. Серце не витримало. Я ніби перекотиполе, самотній.
Зовсім один? Марічка тоді мало не заплакала від жалю. Ні дядька, ні тітки?
Є там якісь родичі на Закарпатті, але не спілкуємось.
Знаєш, воно простіше без сімейних драм, без обовязкових недільних обідів у тещі чи свекрухи. Тільки ти і я.
Вона помислила:
“Боже, який же він сильний. Пережив і не зламався…”
Вона оточила його турботою, ніби компенсуючи всю любов, якої йому бракувало.
Потім була невеличка, лише для своїх, весілля.
З її боку батьки, подруги, з його лише друг дитинства, Микола, який усю ніч мовчав і уникав її погляду.
Вона тоді вирішила: Микола просто соромязливий. Тепер розуміла: він боявся сказати зайве.
А де вона похована? якось спитала Марічка через пів року. Може, поїдемо? Все ж таки мама
Олег здригнувся. Відвернувся, став поправляти комір сорочки.
Та далеко, Марічко. Під обласним центром. Там старе кладовище, майже закрите.
Я сам якось зїжджу, не турбуйся. Я тебе туди не поведу, там важка енергетика.
Давай краще про живих дбати, добре?
І вона повірила. Дурненька.
***
Двері відкрилися, Марічка взялася і швидко сховала конверта в ящик стола, накривши його купонами з «АТБ».
Привіт, кохана! гукнув Олег зі світлим обличчям, ніби нічого не трапилось. Як наш козак? Не капризував?
Він увійшов до кухні, нахилився дати Марічці поцілунок у маківку, та вона відсторонилася.
Що з тобою? Втомилася? він схвильовано зазирнув їй у вічі. Знову Нікіта мало спав?
Давай, я зараз перевдягнуся і заберу його до себе, а ти полігай.
Я й вечерю розігрію.
Не треба, я не голодна. Олеже, тобі сьогодні листа приносили
Він на секунду завмер, але вона це помітила.
Та невже? І що там? Знову рахунки?
Рахунки. Реклама. І все.
Він розслабився.
Прекрасно! Йду до рук дитині скучив!
Марічка дивилася йому вслід. Людина, з якою вона ділила кожен день, на її очах безсоромно брехала.
Так, як ніби нічого не страшного.
“Вважай, що я сирота”, казав він.
А з ВК 6 писала Ганна Микитівна.
За що вона там? Вбила? Вкрала? Обдурила? Скільки ще залишилось сидіти?
Марічка уявила, як через рік чи два їм у двері дзвонить жінка із суворим поглядом і табірним минулим.
І каже:
“Добрий вечір, сину, добрий вечір, невістко. А мого онука покажете? Я до вас жити прийшла!”
Марічка хвилювалась не за себе за Нікіту.
Як він виростатиме поруч із бабусею, що була у вязниці?!
Як такій людині можна довірити дитину?
Марічко, чаю хочеш? покликав Олег. В «АТБ» знижки на підгузки, я буклет знайшов у шухляді. Треба завтра купити.
Вона не відповіла. Вже відкривала банківський додаток, перевіряючи залишок на власній картці.
Грошей на перший час мало б вистачити. Квартира в іншому районі це добре.
Люди зїдуть через місяць. Головне протриматися і не видати себе.
***
Вранці Олег пішов на роботу, довго цілував Нікіту в щічку і обіцяв повернутися раніше.
Марічка дивилася на цю сцену з гіркотою. Як він міг так?! Хіба можна таке приховувати?
Коли квартира спорожніла, вона дістала листа. Руки тряслися від бажання відкрити, але вона боялася.
Якщо вона прочитає не зможе піти?
Ні, впевнено сказала сама собі. Я вибираю себе. Він брехав майже два роки!
У двері подзвонили. Марічка здригнулася. Хто це?
Батьки попереджають. Друзі? До вічка на сходах стояв Микола.
Він переминався з ноги на ногу й озирався.
Відчинила.
Миколо? Олег на роботі.
Я знаю, Марічко… Микола затнувся, ховаючи руки у кишенях. Я, це… мимо йшов. Може, ключі від гаража він вдома забув?
Казав, на тумбочці мають лежати.
Ключі? скинула брови. Жодних ключів нема ніде. Ти впевнений?
Ну, так Слухай, Марічко, ще Олег просив забрати з пошти щось. Дивлюсь порожньо. Ти сьогодні не забирала?
Забирала. А що?
Микола ковтнув.
Так. Чекаємо посилку на автозапчастини. Може, повідомлення прийшло
Марічка повільно дістала з кухні сірий конверт і повернулася.
Оце шукаєш? простягла листа.
Микола зблід.
Марічко, ти… Ти не подумай… Олег Це
Про що я не повинна думати, Мико? Що мати мого чоловіка жива й сидить у тюрмі? Що ви обоє вважаєте мене дурною?!
Що я народила сина від людини з таємницями в родині?
Марічко, він хотів краще! Микола швидко заговорив, переходячи на шепіт. Він хотів життя без цього.
Мати його Дуже складна. Олег натерпівся від неї
Він не зі зла, справді. Просто викреслив її, щоб тебе не лякати.
Викреслив? з гіркою посмішкою. Як можна забути матір? Ще й так підло.
Він позбавив мене права знати, в що я входжу.
То яка там сімя! махнув рукою Микола. Нема там сімї. Лише вона і її злочини.
Марічко, віддай листа, а? Ти ж не читала? Я йому віднесу, він сам усе розкаже.
Йди, Миколо, тихо сказала Марічка. І листа не дам. Він адресований Олегові Степаненку. От як прийде з моїх рук отримає.
Двері зачинились просто перед Миколиною розгубленою фізіономією.
***
Увесь день минув у тумані. Клопоти з сином, прогулянка, побут а думки там, в серці сцени.
Що брати в першу чергу? Візочок, документи. Меблі… байдуже.
У новій квартирі на околиці міста стара тахта й шафа. Досить.
До шостої вечора Марічка вже заспокоїлась.
Застелила стіл, приготувала вечерю, вклала сина. І чекала.
М-м-м, як смачно пахне! чоловік намагався бути звичним. Дивись, що купив: нічник із колисковими для Нікіти!
Марічка мовчала, а поруч лежав злощасний сірий конверт. Олег зайшов і перестав вдавати.
Микола знайшов? глухо.
Я знайшла. Микола приходив по твоєму проханню, хотів забрати. Не дала
Олег сів навпроти, притискаючи до себе руки.
Чому, Олеже? Чому сказав, що її нема?
Бо для мене її нема вже дванадцять років, він підняв на неї погляд, зі сльозами в очах. Як поселилась у колонію. Вийшла пів року на волі, знову сіла.
Марічко, ти з порядної родини тато інженер, мама вчитель. Ти б і не зрозуміла, про що вона. Вона аферистка. Загартована.
Ти вирішив, що маєш право так брехати? Рік? Марічка не стрималась і гірко крикнула. Ти розумієш, що цим убив нашу довіру?
Я тебе не хотів втратити! зірвався Олег. Ти б пішла! Сказала б: «Ні, у нього мама сиділа, хто його знає»
Я хотів, щоб Нікіта ріс у здоровій атмосфері. Подумав, сирота краще, аніж син злодійки.
А тепер у нього буде батько-розлучений, холодно сказала Марічка.
Олег завмер.
Як?! За листа?! За те, що приховав?
За те, що я тебе не знаю, Олеже. Якщо ти зміг так холоднокровно вигадати смерть матері, що ще ти приховав?
Хто твій батько? Може, він теж десь сидить поряд?
Марічко, не говори дурниць…
Це не дурниці. Я вже всім сказала. Через місяць переїжджаю. Завтра подаю на розлучення.
Олег стояв на колінах, благав лишитися, казав це була брехня на благо.
Та Марічка вже все для себе вирішила.
***
Квартиронаймачі з’їхали, і тепер Марічка з сином живуть у власній квартирі. Подружжя офіційно розлучене, але Олег не перестає надіятись повернути жінку. Він не розуміє, де помилився. Він же намагався зберегти родину
Сина він бачить часто, повністю його забезпечує. Але відновити довіру Марічки йому вже не під силу. Вона повертатись до нього не збирається.
