Моя мама померла, коли мені було лише вісім років. Тато почав пити, вдома часто не було чого їсти. Я просив у школі на їжу, погано вчився, ходив у поношеному одязі врешті це привернуло увагу шкільних педагогів.
Соціальні працівники не раз навідувалися до нас додому, і невдовзі батькові поставили суворі умови: якби їх не виконав, втратив би батьківські права. На щастя, тато отямився, кинув пити, і всі наступні перевірки проходили без проблем.
Згодом тато сказав, що хоче познайомити мене з жінкою, яка йому подобається. Ми пішли до тітки Марії. Я не дуже хотів зустрічатися з нею спогади про маму ще були надто свіжі, і я не схвалював рішення тата про нові стосунки з тіткою Марією.
Проте, щойно ми почали розмовляти, я відразу відчув тепло її душі. Я подружився з її сином, який був на рік старший за мене, і ми разом почали відвідувати секцію з легкої атлетики. Тато радів, що я знайшов спільну мову з його новою обраницею. Через місяць ми переїхали до тітки Марії, а нашу квартиру здали в оренду, щоб мати додатковий прибуток.
Тато не встиг одружитися з тіткою Марією його збив нетверезий водій автомобіля. За документами я був для тітки Марії ніхто, тому соціальна служба забрала мене до дитячого будинку. Коли я їхав звідти, тітка Марія пообіцяла, що забере мене назад, щойно зможе.
Вона дійсно виконала обіцянку, і вже через два місяці я повернувся до її дому. Того часу вистачило, щоби відчути сувору атмосферу інтернату. Я був неймовірно вдячний тітці Марії за те, що не покинула мене і стала мені справжньою другою матірю. Вона чудова жінка, а її син мій справжній брат.
Тепер ми вже дорослі, маємо власні родини, але мама Марія досі лишається найближчою людиною і для мене, і для мого брата. Вона двічі стала свекрухою, проте жодного разу не було сварок з нами, і ніколи від нас не чула слова “свекруха”. І мій чоловік, і дружина мого брата звуть її мамою Марією за її доброту і розуміння. Щоразу, коли вона чує це звернення, на обличчі Марії зявляється щира радість.
