Мама померла, коли мені було лише вісім років. Тато став часто випивати, нам часто не було чим вечеряти. Я просила щось поїсти у школі, погано вчилася, ходила у старому одязі, і це невдовзі стало помітно вчителям.
Соціальні працівники декілька разів приходили до нас додому, й татові поставили жорсткі умови якщо він їх не виконає, у нього заберуть батьківські права. На щастя, батько схаменувся: кинув пити, і подальші перевірки проходили без зауважень.
З часом тато сказав, що хоче познайомити мене з жінкою, яка йому подобається. Ми пішли до тітки Марії. Я неохоче погоджувалася на зустріч спогади про маму були ще дуже болючі, і я не розуміла рішення тата бачитися з іншою жінкою.
Але коли ми заговорили, я одразу відчула, яка у тітки Марії добра душа. Я здружилася з її сином Андрієм, який був на рік старший за мене, і разом ми почали ходити на легку атлетику у місцевий Палац спорту. Тато тішився, що я прийняла його обраницю, і вже через місяць ми переїхали до тітки Марії, а нашу квартиру здавали це допомагало нам мати додаткові гроші до сімейного бюджету.
Не минуло й року, як тато загинув під колесами авто, яким керував пяний водій. Офіційно я не була ріднею тітці Марії, тому мене забрали до дитячого притулку. Коли я виїзджала, тітка Марія пообіцяла: як тільки зможе, забере мене назад.
Вона дотримала обіцянки через два місяці я повернулася до її дому. Цього часу мені вистачило, аби назавжди відчути холод сирітської долі. Я безмежно вдячна тітці Марії за те, що вона мене не відвернулася від мене, стала справжньою другою мамою. Вона надзвичайна жінка, а її син став для мене рідним братом.
Ми обидва вже виросли, маємо власні родини, але мама Марія залишилась найближчою людиною і для мене, і для Андрія. Двічі стала свекрухою, але ніколи не мала сварки з жодною невісткою чи зятем, ніхто з нас не назвав її «свекруха» чи «теща». І мій чоловік, і дружина Андрія називають її «Мама Марія» за її доброту й мудрість. Кожного разу, коли вона чує це тепле звертання, у її очах зявляється справжня щира радість.
