П’ятдесятирічна жінка стала матір’ю після шістнадцяти років болісних спроб
Наталя Шевченко, мешканка невеличкого містечка під Києвом, завжди з тугою та заздрістю дивилася на щасливих матерів. Вони, здавалося, оточували її скрізь: у парку, у магазині, на вулиці. Наталя мріяла про дитину, але її тіло, зрадливо слабке, не корилося цій мрії. Проблеми зі здоров’ям стали стіною між нею та материнством, і кожен день ця стіна здавалася все вищою.
Зрозумівши, що природним шляхом завагітніти не вийде, Наталя вирішилася на ЕКЗ. Перша спроба принесла надію, але закінчилася трагедією — викиднем. Серце розривалося, але вона не здалася. За шістнадцять років Наталя пройшла через цю процедуру ще сімнадцять разів. Кожен раз — нова надія, кожен раз — новий удар. Ліки, уколы, нескінченні аналізи стали її життям, а біль — її супутником.
Лікарі благали Наталю зупинитися. Вони пояснювали, що її імунна система — справжній ворог. Природні клітини-кілери (NK-клітини) в її організмі надто активні. Вони сприймають ембріон як загрозу, атакують його, не даючи закріпитися й розвинутися. «Це безглуздо, ви лише мучите себе», — казали вони. Але Наталя була непохитна. Її очі палали рішучістю, а голос тремтів від гніву, коли вона вимагала: «Робіть свою справу!» Вона витратила на процедури цілий стан — майже п’ятсот тисяч гривень, але думка про капітуляцію була для неї нестерпною.
Диво сталося, коли Наталі виповнилося сорок сім. Після чергової спроби вона дізналася, що вагітна. Радість змішалася зі страхом — страхом, що все знову розсиплеться. Під постійним наглядом лікарів вона жила в напрузі, боячись кожного нового дня. «А раптом завтра все закінчиться?» — ця думка не відпускала її. Але плід розвивався, і надія зміцнішала з кожним ударом крихітного серця.
«У мене був кесарів розтин на 37-му тижні, — згадує Наталя, її голос тремтить від емоцій. — Ні я, ні лікарі не могли ризикнути. І ось, за їхньої допомоги, я народила свого хлопчика, мого Богдана. Він стане великою людиною, я певна, адже я ждала його так довго, вистраждала його кожною клітиною свого тіла».
Під час вагітності Наталя познайомилася з лікарем Олегом Іваненком, засновником Центру репродуктивної імунології у Львові. Він став її ангелом-хранителем, підтримуючи на кожному кроці, супроводжуючи через місяці тривог та хвилювань. «Без нього я б не впоралася», — зізнається вона з подякою.
Тепер, дивлячись у вічі своєму синові, Наталя не може стримати сліз. «Я хочу сказати всім жінкам, які впали у відчай і вирішили здатися: не здавайтеся! — каже вона з пал«Дивіться на моє щастя і вірьте — ваша надія теж може стати реальністю».
