Коли жінці виповнилося сімдесят років, це був справжній ювілей! До цього дня вона купила гарну тканину та замовила сукнювишукану, ніжну. Ще через інтернет придбала срібні сережки, дорогі та блискучі.
Наділа все, підійшла до дзеркалай здалося, ніби помолоділа. «Таки без обновок жити не можна,подумала вона.Вони настрій піднімають.» Потім взялася готувати, щоб гостей смачним пригостити. Мали приїхати сестри, а ще брат із старою матірю, якій незабаром виповнилося бятьдесят пять.
Стіл сяяв святковим посудом, а страви так і просилися до рота. Гості зібралися. Матірстарусенькупосадили на найпочесніше місце. Вона, як завжди, трохи посидить, а коли втомитьсяпіде в сусідню кімнату спочити.
Ювілярка перебралася у нову сукню, прикрасилася сережками й вийшла до гостей. Всі ахнули! Їй було приємно, що її оцінили, що здивувалися. Дуже приємно. Випили перший тост. Потім, як і слід,другий. І раптом одна із сестер промовила:
Ти мене вразила. У сімдесят років сукню шитиі ще такі дорогі сережки! Навіщо тобі це? Сидиш удомаскільки вже років. Якби для чоловікатак його ж нема. Не працюєш, у театри не ходиш. У тебе ж повно старих суконьгарних! Донашувати треба.
Інші сестри закивали. Почали розповідати, як у них самі шафи забиті одежеюносити не переносити.
І раптом нова сукня ніби стиснула, стала тісною. Серьги відтягнули вуха, а на душіпусто. І різко пронизало думка: «Сімдесятуже сімдесят. Життя пройшло, а я тут, роздягнена стара баба…»
Жінка ніби постаріла на очах, усмішка зникла, обличчя стало камяним. Не хотілося ні з ким говорити, ні їстишматок у горло не ліз. Не хотілося свята. Гості, відчувши зміну настрою, притихли.
Тоді заговорила мати, яка до цього мовчала:
Моя мати теж ледь не до ста дожила. І батько. Довгожителі в нас у роді. І коли матері виповнилося девяносто, батько піш на базар і купив бордову хустку. За столом він дістав її з-під лавки й подарував матері. А краще сказатинакинув їй на плечі.
Вона сиділамолодша, щаслива, гладила нову хустку старечими руками. І здалося, ніби на двадцять років помолодшала!
Головнеце душа. Не ми для речей, а речі для нас. Вони приносять нам радість. А щасливими нас роблять любов і увага близьких.
Помовчавши, додала:
Забули, чи що?
Промовила мудро. А потім звернулася до доньки, що не те сказала про сукню:
А тобі скажу так: тримай свій отруйний язик за зубами. Не розкидайся словами.
Підвелася й пішла в іншу кімнату спочитистом
