Я просто закипаю від злості! Сьогодні знову посварився з мамою, а свекруха навіть слухавки не піднімає. Виходить, у нас аж дві бабусі моя і мама моєї дружини.
Проте слово “щасливий” тут явно перебільшення, бо ж по факту це тільки назви. Обидві бабусі живуть буквально за сто метрів від садочку, куди ми водимо сина, але жодна наотріз не хоче його забирати. Я б сам це робив, та робота закінчується лише о девятій вечора, тож забрати малого вчасно просто не виходить. Дружина теж часто не встигає працює змінами на заводі. Все місто у нас на тому заводі: через це в дитсадку окремо зробили групу, де діти можуть залишатися до десятої, але це коштує окремо, та ще й немаленькі гривні, і така діра у бюджеті сильно бє по кишені. І це при живих бабусях!
Моя мама працює до шостої вечора і щодня, вертаючись додому, проходить повз садочок. Та зараз особисте життя для неї на першому місці розлучилась з вітчимом і вирішила жити для себе. Вона каже, що мусить відпочити після роботи, зробити маски для обличчя, щоб виглядати молодше. Кожні вихідні вона вже спланувала: то піде в кіно, то на виставку, то до друзів.
Сина бере із собою рідко, та й то у вихідні. Стверджує, що онук порушує її звичний режим, носиться квартирою і заважає медитаціям. Дуже любить давати мені поради у вихованні, але сама брати участь не хоче ні під яким приводом.
Свекруха окрема історія. Вона ніколи не працювала, завжди була домогосподаркою. Має чотири дітей, і різниця між ними невелика не більше трьох років. Мій дружина найстарша. Здавалося б, ідеальний варіант для допомоги з онуком, але ні, вона каже, що вже виховала своїх, а зараз їй не до онука: все треба варити, прибирати, прати, чекати чоловіка та синів з роботи, нагодувати їх, потім знову прибирати і класти всіх спати. Незважаючи на те, що молодші її сини хлопці по вісімнадцять та двадцять один повністю самостійні.
Якось вона все ж забрала внука, але потім була так незадоволена, що навіть небо затягувався хмарами мовляв, нічого не встигла, поки ходила по садок, а її чоловіки прийшли втомлені і голодні. Сказала, що я народив сина для себе, і тому сам маю за все відповідати, а дитсадок нехай сам розбираю. Загалом, дала зрозуміти, що на її допомогу розраховувати нема чого.
Бувало, що нам трохи щастило: няня любила поспати, тому працювала у другу зміну, а я у першу. Потім вона знайшла іншу роботу, замість неї залишили тітку, якій у вечірню зміну працювати не хочеться, й знову довелося платити садочку додатково, що зовсім не радує сімейний гаманець.
Дуже дратує лицемірство наших бабусь: святкування, обійми, гучні промови про любов до внука і хто більший подарунок купить. Але ж нам не подарунки потрібні, а реальна допомога.
Сьогодні довелося дзвонити мамі й благати, щоб забрала сина із садочка, бо грошей на вечірню групу вже нема. Від наших батьків чекати нема чого ні матеріально, ні по-справжньому. Навіть свекруха не хоче допомогти грошима: каже, всі гроші йдуть на їжу, чоловіки ж їдять хоч відро став. Уявити не можу, як вибратись із цієї пастки. Всі наші заробітки з дружиною йдуть на харчі, одяг і побут, а ще двічі платити за садочок. Як достукатись до бабусь, щоб допомогли реально, не тільки подарунками?.
