Жодної магії
Новий рік насувався стрімко й нестримно, мов потяг “Інтерсіті” на повній швидкості.
У Софії від цієї швидкості перехоплювало подих. Вона відчувала себе пасажиркою, що стоїть на пероні столичного вокзалу без квитка: не буде ні щастя, ні дива, ні навіть отого особливого новорічного настрою.
І навіщо вона лише покликала гостей? Кому захочеться зустрічати новий рік із невдахою?
***
31 грудня розпочалося з місцевого стихійного лиха: працьовита понад десять років пральна машина у Софії зненацька вирішила піти “на пенсію”, затопивши ванну, а заодно й половину кухні.
Знайти сантехніка напередодні Нового року було завданням майже неможливим! Витративши купу часу і нервів, Софія таки знайшла майстра і, зітхнувши полегшено, подумала, що на сьогодні біди скінчились.
Але
Вдень її розбещений рудий кіт, якого кликали Хорив, видатний гурман і мисливець, зїв усю ковбасу, приготовлену для олівє, залишивши лише жалюгідний горошок і квашені огірочки.
Цього нахаби, виявилось, було мало! Йому закортіло полювати ще й на синичку, яка ненадовго зазирнула на відкриту кватирку
Величезний фікус гепнувся з підвіконня та звалив на себе ялинку, остаточно “вбивши” улюблену советську гірлянду, що лишилася Софії ще від діда з бабою.
Черепки горщика з перемішаними з ґрунтом уламками дитячих іграшок боляче кололи очі
Ледь не плачучи, Софія прибирала цю суміш минулого і катастрофи.
Далі розбився графин, підгоріла курка, а найдошкульніше те, що вже коли гості були на підході, Софія жахнулась: вона забула купити торт! У паніці набрала сестру.
Оксано, катастрофа! У мене нема торта!
Не переживай! озвався рішучий голос сестри, я вже під підїздом. Виходь, зараз усе докупимо.
А ти де? перепитала Софія.
Кажу ж під підїздом!
Вийшовши з підїзду, Софія побачила справжню картину українського застілля: біля автівки Оксани вже стояла її найліпша подруга Любомира з пакунком, а тітка Надія тримала в руках тазик холодцю.
Навіщо стільки холодцю? сплеснула руками Софія.
Холодець на всяк випадок! солідно мовила тітка Надя, жінка, що обожнює роздавати настанови, поки ніхто не просив, знаю я ваше готування! А в нас ніч попереду! Олівє взагалі є?
Софія нерішуче знизала плечима
Поки дівчата купували торт у нічному супермаркеті, Любомира розвішувала серпантин, у який невгамовний Хорив так гарненько заплутався, що став нагадувати космічного гостя.
Витягати кота взявся чоловік Оксани Ярослав, який щойно приїхав після зміни, вчасно, як завжди.
Хорив не чинив спротиву аж поки не побачив Софію. Тоді він із несамовитою радістю кинувся до хазяйки, залишивши Ярославу на руці закривавлений слід.
Постраждалому допомогли, і він, як уособлення мужності, визвався допомагати господиням на кухні.
Щоправда, його допомога зводилась лише до філософствування: «Салат це настрій душі, а не просто продукти», і цього Софії й Оксані було достатньо.
Софіє, а що у цій коробці? вигукнула з кімнати Любомира. «З Новим роком!» написано. А збоку приписка: «Відкрити опівночі. Баба Марта».
Софія рвонула в кімнату:
Ой, я зовсім забула! Ксаню! Це залишила бабуся, перед тим як поїхати! Веліла відкрити в Новий рік, десь о другій ночі. Обіцяла сюрприз.
Що ж там? Оксана розглядала коробку, може, зараз зазирнемо?
Софія похитала головою:
Ти що! Бабця перевірить! От побачиш. Якщо там якесь хитре замкнення все зіпсуємо. Зробимо, як казала.
Інтрига прикувала увагу всіх. Навіть тітка Надя підсіла ближче, поглядаючи з цікавістю.
***
Потім вони дивилися звернення Президента, пили шампанське, їли кітський салат олівє, сміялися й сперечалися, поки…
Уже друга? озвалась Софія. Саме час! урочисто підняла коробку. Сюрприз від бабці Марти!
Дістати сюрприз довірили єдиному чоловікові.
Ярослав щось підчинив, відкрив кришку.
Всередині, серед вати, лежали не гривні, не фото з молодості, а десятки маленьких, дбайливо скручених у трубочки записок, перевязаних різнобарвними стрічками. На кожній стікер із іменем.
Це що таке? здивувався Ярослав.
Софія розгорнула першу, з наклейкою «Софія», і прочитала уголос:
Софійко, люба моя онучко. Знову щось пішло навперекіс? Пральна машина зламалась? Кіт зїв весь салат? Дрібниці! Памятай: кожна проблема то привід замовити піцу і ввімкнути улюблений серіал. А торт і зранку купимо. Головне, щоб поруч були люди, з якими можна цю піцу зїсти. Люблю тебе до зірок і назад. Твоя бабця Марта.
В кімнаті запанувала тиша, а тоді її прорізав дружний вибух сміху.
Софія сміялася крізь сльози.
Як вона звідки знала?!
Це магія, прошепотіла тітка Надя.
Мені! Давайте мені! нетерпляче тягнула руки Оксана.
Вона розгорнула свою:
Оксаночко, рідна. Не сперечайся з Яриком через дурниці. Краще обійми його. Він у тебе золотий, хоч і любить філософію. А почне поцілуй його. Цего ніхто не витримає, навіть чоловіча логіка! Люблю вас обох.
Ярослав заснувся, обійняв Оксану й ніжно поцілував під схвальні оплески всіх за столом.
Любомира, відкриваючи власний лист, розсміялася:
Люба, шануй любов не в кафешках, а, може, у бібліотеці чи в сусідньому маркеті. Там нормальні хлопці, вони просто не носять вузьких штанів. І, прошу, кинь ті фіолетові фарби. Тобі личить твій натуральний колір!
Як?! вигукнула Любомира. Я шевелюру всього два дні як зробила!
Нарешті настала черга тітки Наді. Вона нервово розгорнула записку, немов то шифр.
Надійко, найдорожча. Ти завжди наймудріша й у самому курсі. Але є секрет: навіть найкраща порада не замінить шматка тортика. Помовчи, зїж і піднімеш настрій усім. Обіймаю.
Тітка Надя мовчки вмочила ложку у торт і вперше за багато років не дала жодної настанови за що всі тихцем видихнули.
Гомін та сміх тривали до світанку.
Дівчата подзвонили бабі Марті по відеозвязку, і та, усміхаючись із міста Черкаси, сказала: «Мої люлічки! Я щаслива, що сюрприз вийшов! Жодної магії просто я вас добре знаю й міцно люблю!»
Вранці, прибираючи сліди свята, Софія склала всі бабчині записки у красиву банку. Для неї це був не просто звичайний набір побажань, а справжній рецепт щастя від рідної людини: не лякайся безладу, смійся з невдач, цінуй своїх, їж, що хочеш та не переїдайся. І не забувай: найбільший дарунок знати, що десь є хтось, хто тебе любить і розуміє. Завжди.
