Квартира, або Історія однієї родини
Олена поверталася зі школи й думала, як зробити так, щоб мати не дізналася про двійку. Хорошо б, щоб її взагалі не було вдома. Тоді Олена просто сховала б щоденник і сказала, що забула його в школі. Але що робити завтра? Не кожного ж дня забувати щоденник. Мати все одно дізнається.
«Сьогодні сховаю, а завтра постараюся виправити двійку. Тоді мати не буде сильно лаяти», — вирішила Олена й прискорила крок.
Мати кожного дня нагадувала Олені, що треба добре вчитися. По-перше, щоб не ганьбити прізвище батька. Він був професором. А по-друге, щоб розвивати розум. До деяких хвороб є генетична схильність. А в бабусі була хвороба Альцгеймера. Вона померла, коли Олені було два роки.
Обережно зайшовши в квартиру, щоб не грюкнути дверима, Олена побачила мамине пальто на вішалці — значить, вона вдома. Тихенько роздягнувшись, дівчина навшпиньки пройшла до своєї кімнати. Сховала щоденник під подушку, і тоді тільки зітхнула з полегшенням. Переодягнулася й одразу сіла за уроки. Навіть параграф з історії перечитала двічі, а мати так і не заглянула до неї. Це було зовсім не схоже на неї.
Олена привідчинила двері й прислухалася. У квартирі було тихо. Може, мати захворіла й спить? Квартира у них була велика, з високими стелями й широкими вікнами, у самому центрі міста. Меблі теж були масивні, старовинні й темні. У коридорі стояли шафи, роблячи його довгим і жахливо похмурим.
Раптом у вітальні пролунав бій підлогового годинника. Олена ледь не скрикнула від несподіванки, але потім згадала, що це просто дідусеві години, і заспокоїлася. Пройшовши коридором, вона заглянула на кухню. Мати сиділа за столом, схиливши голову на складених руках.
— Мамо, — тихо покликала Олена, торкнувшись її плеча.
Мати підняла обличчя й подивилася на доньку заплаканими очима.
— Тато помер. Під час лекції… — сказала вона безжитим голосом.
Вона пригорнула Олену й голосно ридала, сховавши обличчя у її плечі. Дівчина спочатку трималася, а потім теж розплакалася.
Наступного дня вона не пішла до школи й не виправила двійку. Було не до того. Вони ходили до лікарні, потім у морг, куди мати віднесла найкращий батьківський костюм і майже нові чоботи, ще кудись.
На похоронах було багато людей, переважно з університету, де батько викладав і очолював кафедру. Олена не впізнала його. У домнині лежав незнайомий старий. Але мати плакала над ним, примовляючи: «Як же ми без тебе? Навіщо ти нас покинув…»
Після похоронів мати цілими днями лежала у ліжку, плакала й нічого не їла. Олена варила собі макарони чи пельмені. Коли вони закінчилися, вона попросила в мами грошей.
— Бери, — сказала мати, навіть не спитавши, нащо.
Олена купила сардельки, батон і дві пачки макаронів.
Одного разу вона повернулася зі школи й побачила мати біля плити — вона варила суп. Олена зраділа.
— Як справи в школі? Що ти їла весь цей час? — запитала мати. Олена розповіла. — Пробач мене. Я зовсім про тебе забула. Нічого. Завтра я піду на татову кафедру й попрошу взяти мене на роботу. Мені ж не відмовлять, так? Треба жити далі.
Мати виглядала змореною й блідою, зовсім не такою, як раніше, коли батько був живий. Але вона не плакала, що вже було добре.
Новий завідувач кафедри, батьків учень, узяв матір лаборанткою. У матері було незакінчена вища освіта, викладати вона не могла. Зарплата лаборантки була невелика, тому їй запропонували підробіток прибиральницею на кафедрі. Вона погодилася, але прибирала ввечері, коли всі викладачі розходилися додому.
— Соромно. Дружина професора моє підлоги, — зітхала мати.
Олена часто приходила й допомагала їй.
Але грошей усе одно не вистачало. Мати продала всі свої золоті прикраси викладачкам прямо на кафедрі. Брала, скільки дадуть. Але скоро й вони закінчилися.
До матері прийшла сусідка й запропонувала купити дещо з меблів. Але мати відмовила.
— Квартира без меблів буде вже не такою, — сказала вона.
— Дивися, якщо вирішиш продати, я куплю, але за таку ціну вже не дам, — образилася сусідка й пішла.
Олена спитала, чому мати так цінує меблі, а ось золото все продала.
— Ти ще дурненька. Це старовинні меблі. Такі є тільки у музеях. Їх навіть під час війни не продали.
І мати розповіла Олені, як потрапила в цю квартиру.
Вона приїхала вчитися до університету з маленького селища, жила в гуртожитку. Батько був викладачем, доцентом. Вона закохалася в нього, хоча він був набагато старший. Вони довго приховували свої стосунки. Коли мати завагітніла, батько привів її до себе додому.
Батьки одружилися, хоча мати батька не схвалила вибір сина. Вона всіляче чіплялася до матері, вважаючи її недостойною їхнього знаменитого роду.
— Я навіть хотіла піти з дому, але тато заступиДовго йшли вони життєвими дорогами, але врешті знайшли щастя у простій, але щирій любові, забувши про минулі біди.
