Життя, де є простір для тепла, співпереживання та безцінних моментів справжньої людяності.
Вона нявкала тихо, майже благаючи, але перехожі або не чули, або робили вигляд, що не чують. Маленьке цуценя, згорнуте в клубочок від страху, здригалося щоразу, коли хтось наближався, а в його очах читався жах
Щоранку Оксана Шевченко проходила пять будинків до стоянки, де її чекало таксі до офісу. Вона працювала фінансовою аналітикинею відповідальна посада, де доводилося вишукувати помилки в бухгалтерії різних фірм і намагатися знайти спосіб, щоб вони платили менше податків.
Через таку завантаженість особисте життя поступово зникло. Вранці компютер, увечері ледве вистачало сил дістатися ліжка. І так по колу.
Але справа не в цьому.
Щоб встигнути на роботу до восьмої, треба було бути на зупинці о сьомій тридцять. Фірма знаходилася в іншому районі Києва.
І саме того дня таксі не було. Вона стояла, кутаючись у пальто від вітру, і раптом обернулася ніби відчула чийсь погляд.
У щілині між панельками вона побачила їх: гордовиту сіру кішку й маленьке тремтяче щеня, що притулилося до неї. Кішка час від часу облизувала маля й пильно спостерігала за людьми.
Вона мяко нявкала, але ніхто не зупинявся. А цуценя щоразу здригалося й ховалося під животик своєї захисниці. Та намагалася його заспокоїти, обвиваючи хвостом і прикриваючи його мордою.
Оксана пошарила в сумці, дістала великий бутерброд із сиром та шинкою. Шинку поклала біля кішки, решту перед цуценям. Воно припало до землі й почало обережно жувати.
Кішка лише подивилася на жінку, тихо нявкнула і спочатку торкнулася її руки головою. Потім знову прикрила малюка й продовжувала його вилизувати, поки він, все ще тремтячи, доїдав шматочки.
Вона навіть не помітила, як задумалася, доки її не вивів із задуми сердитий голос таксиста:
Ей, ви там! Сідайте вже, чи я сам поїду?
Наступного дня вона принесла їм їжу. Таємно сподівалася, що вони будуть на місці. І вони були! Кішка радісно нявкнула, а цуценя завиляло хвостиком. З того дня Оксана приносила їм сніданки, а ввечері залишала щось смачненьке.
Але одного ранку йшов дощ. День обіцяв бути жахливим, і вона поспішала. Пробігла звичну відстань, поклала їжу, погладила обох. І тут зустріла погляд двірника.
Розвели тут звіринець! буркнув він. Мені потім прибирати! Геть звідси! і підняв мітлу.
Цуценя жалісно запищало й сховалося за кішку. Та вигнула спину, закрила його тілом і заплющила очі, готуючись до удару.
Оксана не памятала, як опинилася між ними. Якийсь порив кинув її наперед прямо під мітлу.
Удар прийшовся по нозі й боку. Вона скрикнула від болю й інстинктивно закрила обличчя руками.
Двірник завмер:
Та ви що Я ж не хотів! Вибачте
Вона не слухала. Дивилася на кішку й щеня. Кішка дивилася на неї здивовано, а цуценя визирало з-за спини й несміливо махало хвостом. Вона присіла, мор
