Найголовніше — не розлучитися
Нарешті у Максима з Соломією з’явилася власна квартира. Вони купили її й здійснили свою давню мрію, адже доньці вже майже п’ять років, а вони все ще мандрували по орендованих помешканнях.
— Максе, я така щаслива, — проговорила Соломія, прокинувшись першого ранку у своїй квартирі, і притулилася до чоловіка. — Я сплю у власній хаті, точніше, у нашій. Це ж щастя! — емоційно видихала вона.
— Я теж радий, — спокійніше відповів Максим, завжди врівноваженіший за дружину.
Ця стриманість у характері чоловіка не раз рятувала їхній шлюб, адже Соломія була запальною, а він м’яко згладжував її емоції. На цьому, звісно ж, і тримався їхній союз — та ще на любові, бо як же без неї.
— Так воно так, — зауважив Максим, — але нам ще ремонт пережити. Квартира в такому стані, що…
— Так, згодна, але чого ти переймаєшся? Зробимо ремонт і житимемо щасливо. Хіба що гроші потрібні, а ми з тобою все вклали в саму квартиру, — промовила Соломія.
— Слухай, може, візьмемо кредит на ремонт? Якщо вже вдалося купити житло без позики, то на облаштування теж сума знадобиться, і, підозрюю, — окинув він оком спальню, — неабияка.
— Ой, знову кредит? За авто щойно розрахувалися, — невдоволено скривилася вона. — Але з іншого боку — де грошей взяти? Батьків ми й так на квартиру підтягнули, вони допомогли, слава Богу. Тепер доведеться самому напружуватися. Гаразд, Максе, візьмемо кредит.
— Візьмемо, зробимо ремонт — і вільні. Тоді й на відпочинок зможемо вирватися, — мріяв Максим, а дружина підтримувала.
Так і вирішили: взяти кредит на ремонт. Дуже давно ці стіни не бачили оновлення. Соломія завжди казала:
— Якщо колись у мене буде власна квартира, я точно знатиму, як її облаштувати.
І ось сталося диво — вони з чоловіком придбали житло. Але все виявилося складнішим, ніж вона уявляла. Вже й кредит оформили.
Квартира була не маленька, досить функціональна — якщо, звісно, її правильно розпланувати. Трьохкімнатна, а найголовніше — велика кухня. Саме таку Соломія й хотіла, бо не любила тісні приміщення, де всі штовхаються.
У доньки тепер була власна кімната, і вона теж раділа: нарешті можна розкласти всі ляльки й іграшки.
Ідеї щодо ремонту у Соломії вже були, але втілення дизайну загрожувало справжньою революцією. Багато чого доводилося міняти. Її мрії розбивалися об дрібниці: то двері невдало розташовані й заважають розставити меблі, то труби стирчать не там, де треба.
— Максе, ти знаєш, скільки беруть дизайнери?
— Досить багато, кохана. Їхні послуги нам не по кишені, — спокійно відповів чоловік.
Весь вечір вони сиділи на підлозі, розглядали палітри кольорів для стін. Зупинилися на бежевому — теплому й затишному. На суботу запланували поїздку до «Епіцентру» за будматеріалами.
Але в п’ятницю після роботи Максим повернувся радісний.
— Соломіє, сьогодні з хлопцями обговорювали ремонти. Ти не повіриш, але Дмитро запропонував свою знайому — дизайнерку, причому топову. Навіть нашому директору проект робила.
— Максе, ти ж сам казав, що дизайнер нам не по карману, — охолодила його дружина.
— Саме тому й по кишені. Дмитро сказав, що якщо посилатися на нього, вона знизить ціну. Та й квартира в нас не велетенська. Коротше, сто тисяч гривень їй заплатимо.
— Ш-ш-що?! Скільки?! Сто тисяч лише за те, щоб вона сказала, де що стоятиме й якого кольору стіни? — обурилася Соломія.
— Тихіше, кохана! Зате в нас буде ідеальна квартира з авторським дизайном, — заспокоював її Максим. — Крім того, якщо хочеш жити гарно, треба вкладатися в красу. Гаразд, я кинув ідею, а ти подумай. Якщо що, подзвоню Дмитру.
Спокуса була великою — жити в гармонії. Тож Соломія вагалася, але зрештою погодилася. Вже наступного дня до них прийшла дизайнерка Ганна.
— Так-так, квартирка невелика, розгулятися не вийде, — оцінюючим поглядом оглянула вона простір.
— А в мене вже є ідеї, — несміливо втрутилася Соломія. — Не знаю, чи вийде їх реалізувати. Ось тут хочу шафу поставити, — показала вона місце.
Ганна митт
