Я живу з чоловіком, який вважає, що гроші це «низька енергія». Ми разом майже два роки, і аж до трьох місяців тому все було нормально. Він працював, вносив свою частку, мав розпорядок. Але якось повернувся додому і сказав, що пережив «духовне пробудження», і його робота більше не співпадає з його призначенням. Уже наступного тижня він звільнився.
На початку я підтримала його. Він пояснив, що йому потрібно трохи часу, аби зрозуміти себе, що він втомився від «системи» і хоче жити «усвідомлено». А я продовжувала працювати, як завжди: вставала на світанку, поспішала на роботу, поверталася втомленою. Він залишався вдома медитував, дивився відео з саморозвитку й палив ладан. Казав, що «зцілюється».
Минуло два тижні, а він і досі не допоміг жодною гривнею навіть на оренду. Коли я спитала, відповів: не хвилюйся, Всесвіт усе забезпечує. Як виявилося, цим Всесвітом стала я. Почала оплачувати все: їжу, комунальні, транспорт усе. Він їв, користувався домом, інтернетом, водою, світлом, і стверджував, що не вірить у платіжки, бо це життя у страху.
Якось я прийшла додому повністю знесиленою, а він лежав і слухав аудіо «про багатство». Я сказала, що нам треба серйозно поговорити про гроші. Він заявив, що я у «стані бідності», що мій стрес притягує погані вібрації, і що я маю відпустити контроль. Я розлютилася. Пояснила, що це не контроль, а відповідальність. Він подивився на мене співчутливо й сказав, що я ще не «прокинулася».
Він пообіцяв, що скоро зароблятиме своїми знаннями: буде проводити консультації, сесії, щось таке. З часом нічого не змінювалося, окрім того, що він почав диктувати мені, як говорити, мислити, реагувати на життя. Якщо я скаржилася на втому казав, що у мене низькі вібрації. Якщо приходила у поганому настрої, він стверджував, що в мене емоційний блок.
Особливо мені запамятався один момент: я принесла додому сумки з магазину, попросила допомогти їх розкласти. Він відповів, що перебуває у глибокій медитації, йому не можна порушувати потік енергії. Я мовчки сама розкладала продукти й подумала я не маю партнера, а просто дорослу людину, котра відмовилась брати на себе відповідальність.
Нещодавно я попросила його пошукати роботу будь-яку. Він відповів, що не хоче знову підкорятися тому, що робить його хворим, просто заради того, щоб платити за комуналку. І, що я, як справжня «усвідомлена» партнерка, повинна його розуміти й підтримувати. Я сказала, що одне підтримувати, а інше утримувати людину, яка нічого не робить. Він образився, мовляв, я не вірю у нього.
Сьогодні я все ще працюю, оплачую рахунки і думаю: як так сталось, що з коханої людини я поступово стала спонсором духовного стажування у власній квартирі? Не розумію, чи я йому партнерка, чи духовний меценат. Єдине знаю: я страшенно втомлена, і скільки б не палити ладан, рахунки самі себе не оплатять.
З цього я зробила висновок: духовність це добре, але вона не має замінювати елементарну відповідальність за своє життя. У будь-яких стосунках важливо підтримувати, але ще важливіше зберігати баланс і цінувати власну працю. Не можна плутати віру в людину з бездумною самопожертвою.
