Зять заявив, що більше не побачу доньку, якщо не віддам йому мамин будинок
Пів життя прожила сама. Був чоловік, та втік через рік після весілля якраз коли народила Наталку. Хоча б квартиру нам із дитиною залишив, цей Петро. Три кімнати хоч щось добре зробив. Другої родини не хотіла. Та й не була самотньою мала свою донечку. Вирощувала, годувала, у школу провожала. Клопіт і так вистачало.
Зрозуміло, що без батька важко. Хоч як старалася, але чоловічої опори Наталці не вистачало. Тому й привязувалася до кожного хлопця, з яким зустрічалась. Не всім це подобалося. Часто доводилося її заспокоювати, коли серце знову ламали. Та Господь милосердний згодом донька знайшла собі чоловіка.
Олег спершу здався добрим та порядним. Я тільки раділа, що Наталка з ним одружилась. Поважав і мене, і її. Ще й роботящий. Що ж більше треба? Здавалося, ідеальний зять. Та недовго музыка грала. Через півроку після весілля він став зовсім іншим.
Тим часом я доглядала за мамою. Вона ще була живою, слава Богу. Народила мене рано, як і я свою Наталку, тому встигла побачити онуку. Але здоровя почало підводити. Довелося забрати бабусю до себе. Доглядала сама куди ж її дінеш? Та зятю це не сподобалось.
Що йому заважало невідомо. Хіба я його просила годувати чи мити стареньку? Усі клопоти лежали на мені. Мама ж у мене тихенька, невибаглива. Але Олег все одно ворчав.
Потім і Наталка до нього пристала. Почали мене уникати. Раніше вечеряли разом, тепер ховаються у своїй кімнаті. Пробувала поговорити марно. Відмовляється, мовчить.
Дітей теж не хотіли. Кажуть: «Поживемо для себе». Спочатку наполягала, потім махнула рукою їхня справа. Та Олег почав мене дратувати. У моїй же хаті поводився, наче пан. Сам нічого не робив, але вказував, ніби йому тут належить усе. Часто тікав з друзями гуляти. Куди подівся той добрий зять, що був спочатку?
Мабуть, справжнє обличчя показав.
День у день ставав усе нестерпнішим. А потім прийшов Новий рік і Олег відмовився святкувати з нами. Забрав Наталку до кімнати, і вони сиділи окремо. Опівночі донька вийшла нас привітати, а він навіть не виглянув.
А вранці мені таке сказав: «Ми з Наталкою продаємо бабусин будинок і купуємо собі квартиру». У мене аж дух захопило. Вони ж півроку живуть у мене! Харчуються за мій рахунок! Їм цього мало?
Ні, не продамо. Заробіть самі. Це мамин дім, і вона сама вирішить, що з ним робити, відрізала я.
Олег розлютувався. Того ж дня зібрав речі, взяв Наталку й поїхав до своїх.
Боляче, що донька навіть не заперечила. Та це її вибір. Якщо вважає, що з ним краще хай живе.
Чи правильно я вчинила? А ви б як зробили?
