У кожному дворику є така жінка, що голосно вигукує з вікна, коли під вікнами хтось курить, і каже, що її квартира пахне димом. Вона виганяє підлітків, що сидять на лавці о десятій ночі, бо вони заважають спати, і скаржиться управлінцеві на сміття, що залишилося в під’їзді. Якщо ви такої жінки ще не знали це ви. А точніше це я, ОленаВіра, зла сусідка.
Я не можу терпіти собачників. Їхні пси залишають калюжі в моїй клумбі з гераньми й півоніями. Ще більше я ненавиджу тих, хто підгодовує бездомних собак: вони не лише кладуть купи, заливають кістки між квітами, а вночі голосно гавкають так, що ще тиждень будеш ходити й озиратись, а взимку навіть вийдуть вітати весну. Тих, хто підгодовує котів, я теж не люблю їхні квартири вонять котячим туалетом, а коли коти живуть на підвіконні, це вже справжній кошмар. Одного разу «рудий» гангстеркот зайшов на мій балкон і ледве не змусив мене посивіти, коли я вийшла крикнути на дітей сусіда.
Малих гномиків я теж не терплю. Вони крихкі, некеровані, їхній сміх крутить в голові. Тітка колись попросила мене наглядати за пятирічним двоюрідним братом. За півгодини він вже з’їв всю мою кашу з котлетками, розмазав її по столі, а потім наштовхнув мою червону помаду «Шанель» в рот і з’їв. Після того я годинами мила посуд, коли він розкидав по кухні крихітні пальчики, залишаючи масляні сліди. Вечором він розлив на підлогу весь вміст кришки, бо вже піднявся ацетон. Я нагодувала його активованим вугіллям, і його стан покращився, а я передала його занепокоєній мамі.
Скандали почалися, коли мені на вікно подивилась бабуся з підїзду, її погляд був, наче каже: «Ти дурка». Я відповіла, запихаючи в її поштову скриньку безкоштовні листівки про здоровя, магнітні браслети від гіпертонії, рекламні листівки про чудодійні засоби. Щомісяця я заповнювала її скриньку купою макулатури, і коли вона шукала рахунок за електроенергію в гривнях, її чек потрапляв у купу паперу. Я навіть підробила той рахунок, додавши один зайвий нуль, і бабуся, розгнівано йдучи в обєднану енергетичну компанію, скаржилася операторам, які не могли їй допомогти.
Моя гнівна натура розквітла, коли я відвоювала собі шматок клумби під вікном. Я зрозуміла, що найкраще там садити герань її аромат відлякує і «жлобів», і алкоголіків, які шукають місце для своїх самок.
Одного сонячного ранку я виявила на клумбі автомобіль. Передні колеса торкалися білізного бордюру, а масивний бампер нависав над червоними суцвіттями кали. Я, підозріло всміхаючись, запитала: «Чиє це корито?» у сусідки, бабусі Людмили, яку називала шпигуном. Вона, сидячи на лавці після ранкового походу на ринок за кормом для пяти котів, відповіла, що це «бандюк з пятого поверху», і що на пятій квартирі забрали Марисю вона хворіє на астму.
Після довгих балачок про хвороби сусідки я зрозуміла, що в квартирі на пятому поверсі живе внук бабусі, який ремонтує приміщення. Я кинулась до ліфту, аби вказати бандиту, де його місце, та виявила, що двері не відчиняються автомобіль під вікнами залишився, а власник мовчить. Я залишила йому ввічливу записку: «Шановний незнайомець, будь ласка, приберіть свою брудну автівку з моєї клумби, інакше я не несу відповідальності». День пройшов, а «ренджровер» так і стояв, нависаючи, наче страшний сон.
Я підбігла до бабусі Людмили: «Чи був сьогодні бандюк з квартири 33го?» «Не був, відповіла вона, приїхав на іншій машині, провів кілька годин і пішов». Я вимагала, щоб він подзвонив, а бабуся сказала, що номер залишив «на всяк випадок», бо його їде не сам, а «начальник». Почала говорити про те, що у його дружини є коти, які їдять печінку, і про її друга, який тримає рибний базар. Уявивши підїзд, наповнений котами та рибою, я відчула, як підвищується градус ненависті.
Я набрала номер і почула глибокий чоловічий голос: «Отримав листівку. Чому не забрав своє корито?» Я попросила його забрати автівку, а він відповів: «Ти забула сказати чарівне слово». Я спокійно повторила прохання, а він лише сміявся. Я спробувала «спопелити» його машину поглядом, та чорний метал не реагував. У мене залишилися «сірники» старі засоби боротьби з неживими сусідами. Наступного ранку автівка стала плямистою, бо я посипала її пшоном, а птахи кружляли над капотом, шукаючи крихти.
Однак ввечері чиста машина знову стояла на клумбі, залишаючи чорні сліди на бордюрі, які нагадували рани на моєму серці. Я, як киплячий чайник, повернулася в квартиру, готова до помсти, і ледь не спіткнулася об руду потвору кішку, що тримала в зубах рибу, і крикнула: «Неси рибу в 33ту!»
Ті ж коти, що збиралися в підїзді, заповнили його ароматом валеріанової настойки, яку я раніше розпилювала на двері. Вони глухо м’явкали, лаялися на сусіда, а його лисий потилиця під впливом «бальзаму» набув нових татуювань. Ранком над його авто вже лежав дах, вкритий пташиним послідком ніби хтось інший, а не я, вже повторював свою «виправку».
Я спробувала ввійти в квартиру, але ключ не входив у замок. Після півгодини я викликала майстра, який, розбиваючи замкову скважину, вийняв «сірник». Голодна, зла і наполеглива, я вирішила, що «сірники» в замку це лише початок. Я швидко ввела в пошук «де купити салідол».
Наступного ранку будинок прокинувся без крику котів у підїзді; я випила каву зі спеціальним ароматом з Італії, коли в двері урвало сильне підскокання. Переді мною стояв сусід, схожий на колишнього правовийша Дмитра Яроша, лише в ядовитосиніх джинсах і зеленій футболці. Він без зайвих слів підбіг до кухні, зняв мокасини і налив собі миючий засіб з алое, мивши руки над мийкою. Я, злякана його нахабністю, мовчки підскочила до вікна, а він, спостерігаючи, сказав: «Ти хочеш кави?», взявши мою чашку, і смакуючи, подякував: «Добре, навіть прощаю твою витівку».
Я спробувала його роздратувати, а він підняв брову: «Нічого не скажу, бо мені зручно». Я обіцяла, що «пожалієш», а він лише сумнівався. Я спробувала «спопелити» його машину знову, але ніякого диму не вийшло. Я знала, що у мене є старі засоби салідол, вазелін і навіть керамічний клей, якими я могла обмазати ручки його автівки.
Наступного дня я спостерігала з балкона, як його авто стало плямистим, а птахи, що я підсипала на капот пшоном, розкидаються навколо. Я розпізнала його високий, міцний, лисий, типічний «бандюк». Я не злякалася, а лише посміхнулася. Вечором чиста машина знову стояла на клумбі, залишивши червоні сліди на бордюрі, які нагадували рани в моєму серці це був оголошенням війни.
Я підбігла до дверей, де мене чекала кішка з рибою в зубах, і крикнула: «Неси рибу в 33ту!» У підїзді, під дією валеріанової настойки, коти зібралися в «концерт», піднявши хвости в сторону дверей. Я, розчулена, запросила сусіда Сергія, який приходив, щоб полагодити дверцята шафи, а потім розповіла про «привид» бабусі Людмили, що розносить «подарунки» під двері. Ми переглянули відео з камер бабуся розносила листівки, а ми лише кивнули головами, не розуміючи, навіщо.
Сергій запропонував допомогти зі скрипучими дверима у ванній і іншими недоліками моєї квартирки. Я, знявши з кухні чашку, підняла її, коли він, піднявши брову, сказав: «Ти симпатична, я уявляв, що тут живе якась страшна відьма». Я відповіла: «Якщо ти подивився, то йди геть!». Він спробував виправдати свою «випічку» з сірників у замку, а я підняла чек від майстра, мовою доказу, що готова вести суд.
Він запитав: «Хто ж це?», я зняла мокру рушницю, і він, піднявши погляд, відповів, що не знаю. Ми зрозуміли, що третій «шкідник» це наш спільний розлад. Я запропонувала перемиря, а він доплатити за майстра. Ми домовились, що автівка «джип» буде відведена на півметра від моєї клумби, і тоді обидва заспокоїмося.
Наступного ранку бандюк знову постукав у двері, ввічливо натиснувши дзвінок, і, роззувши, сказав: «У тебе на килимку собача какашка, я її вже розтоптав, будь обережна». Він взяв мою чашку з кавою, дістав мобільник і запитав, чи готова я подивитися, хто ж тут безсмертний. Ми, з Сергієм, переглянули запис з камер, де бабуся Людмила, розношувесела, підходила до дверей з «подарунками». Ми подивилися третій раз, і лише піднявши брову, зрозуміли, що ніщо не зрозуміло.
Сергій прийшов, приніс какао, поправив перекошені дверцята шафи і пообіцяв, що виправить скрип у ванній. Я, хоча й не відчувала особливої злоби до бабусі, все ж планувала помститися це ж священне. Я підкинула в інтернеті «де купити салідол», а наступного ранку я спокійно спала, коли в двері розчинився «злий» гангстердворник, підніс чашку і сказав: «Ти готова подивитися, хто ж тут безсмертний?». Ми, без зайвих розмов, лише кивнули, і я зрозуміла, що наша нічна гра лише починається.
