Ось перероблена історія в українському культурному контексті:
Богдан і Соломія вирішили відзначити річницю знайомства у затишній кав’ярні в центрі Львова. Додому вони повернулися за північ.
— Ну нарешті! — зустріла їх на порозі мати Богдана, Марія Іванівна, схрестивши руки. — Де вас носило? Я тут сама з онуками морочуся!
— Мам, що трапилося? — здивувався Богдан. — Ти ж обожнюєш дітей Оксани.
— Важко було з ними посидіти? — підхопила Соломія, знімаючи пальто.
— Гуляєте, поки я тут працюю! — відрізала свекруха. — А де мати цих онуків?
— Вона зайнята, а ви, значить, відпочиваєте! — Марія Іванівна показала на кухню. — Посуд мийте! Нагулялися — тепер працюйте!
Богдан, нахмурившись, відкрив ноутбук. Раптом його погляд застиг, а руки стиснули кришку. Він побачив щось, від чого кров застигла в жилах.
Після весілля Богдан і Соломія знімали квартиру. Але незабаром довелося переїхати до свекрухи — грошей не вистачало. Батьки Соломії жили в однокімнатній квартирі з її молодшим братом, і місця для молодої пари там не було. Богдан змінив роботу: зарплата стала нижчою, але обіцяли кар’єрний ріст.
— Соломіє, це тимчасово, — переконував Богдан. — У мами поживемо, ще й заощадимо. Вона сама, сестра тільки в гості заходить, іноді онуків залишає. Впораємось.
— Я могла б підробити, та й ти теж, — запропонувала Соломія.
— Що, цілодобово працювати? — спалахнув Богдан. — Я цілий день в офісі, потім кудись бігти? Додому тільки спати? А жити коли?
— А з твоєю мамою в одній квартирі буде життя? — зітхнула Соломія.
— Розумієш, грошей нема! Якщо у мами сподобається, швидше на свою квартиру назбираємо.
Соломія промовчала. Жити зі свекрухою їй не хотілося. Вона бачила племінників Богдана, дітей його сестри Оксани, лише раз на весіллі. Галасливі, збалувані — враження вони не залишили. Але вибору не було.
— Ну і що такого? — зустріла їх Марія Іванівна. — Краще, ніж чужим за оренду платити. Комуналку ділимо на трьох: ви дві частки, я одну. На їжу зкинемося так само. Я закуповую, готую. Ви прибираєте.
— Добре, мам, — погодився Богдан. — Соломіє, нормально?
— Так… — видихнула вона.
Спочатку все йшло добре. Молоді поверталися до готової вечері, вранці їх чекав сніданок. Соломія після роботи брала підробітки в інтернеті, але вихідні затьмарювали візити племінників. Оксана майже не з’являлася, залишаючи дітей з п’ятниці до неділі.
Прибирання при них було неможливим: діти влаштовували хаос, лізли у всі куточки, могли вриватися до спальні, якщо Соломія з Богданом спали.
— Богдане, хай мама забере дітей, — просила Соломія. — Ми ще спимо!
— Це ж діти, — відмахнувся він. — Мої племінники, значить, і твої. Потерпи.
— Я північі працювала!
— Ніхто тебе не змушував. Гаразд, я встаю. У мене з друзями зустріч, на риболовлю їдемо. Повернуся до вечора.
— А я? Знову сама залишуся?
— Мама вдома. Хочеш тиші? Дай їм свій ноутбук, хай грають.
— Чудова ідея! Дай свій, — відрізала Соломія.
— У мене там документи, — відрізав Богдан. — А в тебе що, важливіше?
— У мене проект, сьогодні дедлайн! — скрикнула вона. — Іди, я сама розберуся.
Так повторювалося не раз. Богдан ішов з друзями: то риболовля, то шашлики, то прогулянки. Сьогодні знову пішов.
Марія Іванівна годувала дітей.
— Соломіє, сідай, — кинула вона. — Млинців мало, але тобі вистачить. Богдан сказав, діти можуть пограти на твоєму ноутбуці.
— Це неправда! — обурилася Соломія. — Я не обіцяла. У мене там робота, дедлайн сьогодні.
— Яка жадібна, — хмикнула свекруха. — Ми ж родина! Оксана не дає свій ноутбук, він дорогий.
— У мене вся робота за тиждень! — відрізала Соломія. — Я зараз працюватиму.
— Посуд прибери, — кинула Марія Іванівна, беручи телефон.
Соломія мила посуд, злячись, що ніхто в родині не прибирає за собою навіть чашки. Свекруха вже балакала по телефону:
— Наталю, звичайно, зустрінемося! За годину у торговому центрі. Хто шумить? Онуки. Не хвилюйся, Соломія з ними посидить. Хай тренується, поки своїх нема.
Соломія ледь не впустила тарілку. Тихо вийшовши з кухні, вона зібралася, взяла ноутбук і пішла. Свекруха мовчала — мабуть, збиралася оголосити про свій відхід у останній момент.
Соломія пішла до інтернет-кафе, де часто працювала. Влаштувавшись у кутку, вона замовила каву і заглибилася в проект. За півгодини подзвонив Богдан:
— Соломіє, ти де? Які справи?
— Працюю, — спокійно відповіла вона. — Сьогодні дедлайн.
— Мама в паніці! Куди ти поділася?
— Не можу працювати в цьому шумі, — відрізала вона.
— Ти зірвала мамину зустріч з подругою!
— Хай— Пусть запросить її до нас, — сказала Соломія, закриваючи ноутбук.
