ВІДЧУТТЯ ЛИХА
Оксана прокинулася серед ночі і вже не змогла заснути до самого світанку. Чи то страшний сон, чи то дивна тривога здавлювали груди. На душі зробилося так тяжко, що сльози самі покотилися по щоках. Чому Оксана не розуміла, її просто переповнювало невідоме передчуття біди.
Вона підійшла до ліжечка, де спав її маленький син. Артемко уві сні посміхався і кумедно підпирав губки. Оксана вкрила його ковдрочкою та вийшла на кухню. За вікном стояла густа темрява.
Ксаню, ти знову не спиш? озвався ззаду голос чоловіка, Віктора.
Знову це саме… Не розумію, Вітю, що зі мною, тихо відповіла вона.
Може, то та сама післяпологова депресія, спробував пожартувати чоловік.
Не знаю. Артемкові вже майже пів року, нічого такого не було, і раптом
Не хвилюйся, все минеться! Це нерви та гормони. Заспокойся, обійняв її Віктор.
Страшно мені, Вітю, прошепотіла Оксана, притискаючись до чоловіка.
Все буде добре, впевнено сказав він.
Через три тижні Оксану викликав дільничний педіатр. Перед цим вони з Артемком проходили огляд синові виповнилося пів року. Здали аналізи, пройшли лікарів. Дзвінок медсестри застав Оксану зненацька.
Щось сталося? запитала вона.
Оксаночко, не хвилюйтесь, лікар усе пояснить, відповіла та.
У черзі до педіатра тривога знову зросла. Коли ж нарешті зайшли в кабінет, Оксана ледве тримала себе в руках.
Сідайте, тихо мовила лікарка. Оксано Сергіївно, маю сказати дещо важливе. Треба здати додаткові аналізи.
Що трапилось? видихнула Оксана, чітко відчуваючи наближення біди.
У Артемка погані результати. Лейкоцитів у крові дуже багато, інші показники тривожні. Потрібно перездати кров. Бажано це зробити в обласному гематологічному центрі.
В якому саме? тихо перепитала Оксана.
У Львівському онкоцентрі, відповіла лікарка.
Як дійшла додому, Оксана не памятала. Віктор уже чекав на неї, попросився з роботи отримавши її повідомлення, одразу примчав додому.
Ксаню, що сталося? схвильовано спитав він.
Сльози текли по щоках Оксани, але вона їх не помічала:
Нас направили на дообстеження в онкоцентр, ледве чутно прошепотіла.
Може, обійдеться… Це ж просто обстеження, намагався втішити дружину Віктор.
Не обійдеться… Я відчувала, просто не знала, що саме…
Оксана притулила до себе сина і гірко заплакала. Артемко зажебурився у сні, не підозрюючи, що коїться навколо.
Гострий лейкоз, похмуро сказав старий лікар, уважно вивчивши аналізи. Треба терміново починати лікування.
Оксана вже не могла стримувати сліз реальність нищила її. Хіміотерапія проходила без її участі, Артемка забрали в реанімацію, а Оксана сиділа під дверима.
Йдіть додому, просила її чергова медсестра. До сина сьогодні не пустять.
Я не можу! Без нього не можу…
Їхнє весілля з Віктором було вісім років тому. В довгих роках спільного життя Оксана все не могла завагітніти: обстеження нічого не показували, але вагітність настала лише на восьмий рік. Це був найконче щасливий та водночас тривожний час: Віктор не дозволяв їй нічого важкого піднімати, возив всюди машиною, лестив добром і турботою… Останній місяць перед пологами Оксана провела в пологовому відділенні за порадою лікарки був ризик передчасних пологів. І ось пів року тому зявився їх довгоочікуваний син, названий в честь дідуся по батькові, котрий загинув кілька років тому у ДТП.
Оксанко, не можна називати дитину іменем померлого в біді, казала бабуся, дізнавшись.
Бабусю, це все забобони! махала рукою Оксана, насолоджуючись щастям…
Тепер вона сиділа біля ліжечка, дивилася на змарнілого Артемка. Його ясне личко стало блідим, під очима лягли синці. Оксана плакала, забувши витирати сльози. У стерильну палату пустили її лише після великого скандалу з головним лікарем, бо імунітет дитини був фактично нульовим. Була просто не в змозі залишатися без Артемка вона бігла під реанімацію і виливала там серце. Їй таки дозволили бути з сином.
Такі операції у нас не роблять, сказав наступного дня головний лікар.
А де їх роблять? твердо запитала Оксана.
В Ізраїлі. Тільки там можуть врятувати дитину. Але це дуже дорого.
Ми знайдемо гроші. Підготуйте всі необхідні документи.
Виписки відіслали у клініку в Тель-Авіві. За тиждень надійшла відповідь: клініка готова взяти Артемка, але операція коштує майже 5 500 000 гривень.
Ксаню, навіть якщо продати квартиру й машину, не наберемо й половини! тяжко зітхнув Віктор. Я вже розмістив оголошення, але це не швидко.
У нас є не більше двох місяців! ридала Оксана. Треба щось вигадати!
Гроші збирали всі докупи: працівники з роботи Віктора й Оксани, місцева благодійна організація, магазини, сусіди, родичі. Частину надала місто, частину волонтери. Назбирали трохи більше половини потрібної суми. Час невблаганно спливав.
Ксаню, лети, сказав Віктор. Все, що ще надійде, я відправлю переказом. Якщо знайдемо покупця на квартиру…
У їхньому селі всі співчували, але дістати такі гроші було неможливо.
Зібравши документи, Оксана з Артемком вилетіли до Ізраїлю. Грошей не вистачало, але хлопчика вже готували до операції процедури, аналізи, обстеження. Де брати решту, Оксана навіть не хотіла думати. Вона лише сподівалася на диво. За місяць Артемкові повинно було виповнитися рік.
У сусідній палаті лежала мама з трирічним сином. Виявилося, вони з Тернополя, міста поруч. Ірині пощастило вони зібрали всі гроші. Але хвороба в їхнього Михасика діагностована запізно, операцію лікарі змушені раз за разом відкладати.
Не плач, вмовляла Оксана Ірину, Все налагодиться! Ще водитимеш Мишка в цирк і зоопарк ми торік ходили, ведмідь йому так сподобався! Я ще не знала, що він хворий. У зоопарку вперше пішла кров з носа я розгубилася, не змогла зупинити. Потім ще кілька разів… Лише згодом звернулися до лікаря виявилося, вже третя стадія. Як могла не помітити раніше?..
Іринко, не плач. Ми ще всі разом з дітьми в зоопарк сходимо! тепер переконувала Ірину Оксана.
Оксано, але ж я бачила, що щось не так! Мишка худнув, бліднув, їв погано, все знемагав!.. Чому одразу не забила тривогу! Провина на мені! І мама вмовляла щось тут не те! Але ж не хотілося в це вірити, Ірина плакала навзрид. Оксана не знала, як ще втішити подругу…
Через кілька днів Мишкові стало гірше реанімація. Ірину не пустили. Вона сиділа в коридорі під дверима, ридала без перестанку.
Іринко, ходімо полежиш, просила Оксана.
Я повинна бути тут! Мишко відчуває! Йому легше, коли я поруч, не відступала Ірина.
Він знає, що ти поряд. Ти йому потрібна, але і ти повинна відпочити.
Та Ірина не залишила свого посту. Медсестра зробила їй заспокійливий укол. Її погляд став порожнім вона лише дивилася в одну точку і чекала на диво.
Чоловік зателефонував під вечір. Оксана тримала Артемка на руках, заколисувала і цінувала кожну хвилину з сином хто знає, скільки їх залишилося.
Ксаню, я переказав трохи більше 100 тисяч гривень. Квартиру дивилась молода пара, просили дати кілька днів на роздуми.
Добре, ледве чути відповіла Оксана, ти…
Раптом пролунав розпачливий крик з коридору. Телефон випав з рук. Артемко заплакав, Оксана приголубила його, хлопчик знову заснув. Поклавши сина в ліжечко, Оксана вибігла в коридор вже здогадувалася. Під дверима реанімації, опустившись на коліна, ридала Ірина. Навколо неї метушилися медсестри, намагалися напоїти ліками, вколоти укол. В матері все обличчя було сповнене нестерпного болю. Оксана все зрозуміла без слів.
Тримайся, Іринко, схлипувала вона, обіймаючи подругу, Ти повинна жити заради Мишка!
Навіщо мені жити? Мій синок помер! Це через мене! Як я знатиму далі?! мов у гарячці, голосила Ірина.
Оксана залишилася з подругою, доки та не задрімала під дією ліків. Провела її до палати.
Хай перепочине втомлено зітхнув черговий лікар. В неї ще буде час оплакати своє горе…
В ту ніч Оксана не стулила очей. Вона сиділа біля ліжечка Артемка й дивилася на нього хотіла надивитись наперед…
Наступного дня до неї зайшла Ірина. Сльози вже висохли, на обличчі застигла сивина болю. Жінки довго стояли обнявшись.
Добре, щоб у вас все вдалося, прошепотіла Ірина на прощання. У вас є шанс використайте його! А мені зараз треба подбати про синочка: похоронити, потім помянути на 9 і 40 день Поставлю памятник, а далі… витерла сльозу, Прочитаєш, як я піду не зможу сказати вголос… подала запечатаний конверт.
Добре, лише тихо відповіла Оксана.
Після Ірининого відходу Оксані стало зовсім сумно. Артемка забрали на процедури. Вона відкрила конверт:
«Дорога Оксано! тремтячим почерком писала Ірина. Я дуже хочу, щоб Артемко жив. Нехай він поживе і за мого Мишка: росте, стає мужнім, отримує радість від кожного дня женеться у футбол, ходить на лижах. А ще, сходіть, будь ласка, в наш зоопарк і передайте привіт великому чорному ведмедю! У конверті гроші на операцію, Мишкові вони вже не потрібні. Нехай допоможуть Артемкові!»
Сльози полилися з Оксаниних очей. Вона плакала від щастя, бо було за що рятувати сина, і від горя бо ці гроші дісталися занадто дорогою ціною…
Вітю, не продавай квартиру, сказала Оксана чоловікові наступного дня по телефону. Нам із Артемком потрібно буде кудись вертатись!
А як же гроші? здивувався Віктор.
Гроші є. Все буде добре!
Віктор поклав слухавку й уперше за довгий час посміхнувся: почув у словах дружини щось, що нарешті подарувало йому віру все буде добре. Оксана теж у це вірила.
Операцію провели наступного дня після першого дня народження Артемка. Оксана, як і Ірина, проводила дні під дверима реанімації. Але цього разу лікарі давали хороші прогнози. Згодом їй дозволили відвідувати сина, потім їх перевели в одну палату. Місяць карантину та кілька місяців реабілітації але це вже були дрібниці. Головне операція вдалася, все йшло на краще.
Артемко поступово почав оживати: зацікавився іграшками, почав їсти, навіть усміхатися. Коли він нарешті промовив щось схоже на «мама», Оксана не витримала розплакалася від щастя.
Ведедик! показував Артемко у міському зоопарку на величезного чорного ведмедя за ґратами.
Не ведедик, а ведмідь! сміялася Оксана.
Вона та Віктор привели сина в той самий зоопарк, де колись радів мишко Михасик.
Привіт тобі, ведмідь, від Мишкові! тихенько промовила Оксана.
Артемко бігав і радів, їв морозиво, катався на плечах у тата, зацікавлено розглядаючи звірів. Його життя наповнилося дитячим сміхом, новими враженнями. Лікарня залишилась у минулому, і лише зрідка, прокинувшись уночі, Оксана підходила до ліжечка сина й прислухалася до його рівного дихання. Тривога відходила. Попереду була ціла дорога життя за себе і за того хлопчика, який подарував її сину шанс.
