Свою долю неодмінно знайдеш, тільки не квапся. Усьому свій час.
У Дарії була незвичайна, навіть трохи загадкова традиція. Щороку, перед самим Святом Василя, вона вирушала до гадалки. Жила Дарія у самому серці Києва, тому обрати нового мага справа легка.
Дарія була самотньою. Як не намагалася відшукати справжнього українського красеня усе марно. Виявилося, що всі достойні хлопці розібрані ще з літа
Цьогоріч зустрінеш свою життєву долю! з посмішкою виголосила кароока гадалка, вдивляючись у сяючий бурштиновий камінь.
А де саме? Де його знайду? нетерпеливо кинула Дарія. Мені щороку кажуть одне й те ж! Час іде, а щастя моє десь губиться
Вас мені радили як найсильнішу чарівницю. Я вимагаю точне місце! Інакше таку славу матимете, що мало не здасться погрожувала Дарія.
Гадалка шматочок хустки закусила, розуміючи, що так просто від такої клієнтки не позбавиться. Якщо нічого не вигадати, Дарія цілий вечір тут просидить, чергу забє люди ж долю знати хочуть.
У поїзді, чуєш? прошепотіла, закривши очі. Ясно бачу його високий, русявий, наче із старої думи справжній казковий козак
Ого! радісно вигукнула Дарія. А коли саме? Яким рейсом їхати?!
Перед Святом Василя! Їдь на Центральний вокзал, а серце тобі підкаже квитка куди купити загадково всміхнулася чаклунка.
Дякую! щаслива Дарія кинулася до виходу, викликала таксі й уже за кілька хвилин була біля залізничних кас.
Підійшовши до віконця, ентузіазм непомітно вивітрився. Дарія розгублено дивилася на розклад поїздів та міста, жодна назва до серця не торкалася.
Давайте швидше! нетерпляче гаркнув касир.
До Львова на тридцяте грудня, купейний вагон, ледь чутно відповіла вона.
Перед очима промайнуло затишне купе, гарячий чай у пузатій склянці та несподівано зявляється він, її майбутній наречений
Зібравши найнеобхідніше, Дарія похапцем пакує речі. Поїзд аж пізно ввечері.
Про наслідки не думала, що робитиме серед ночі у чужому великому місті. Єдине щоб передбачення магічної жінки здійснилося якомога швидше.
Насправді, самотність особливо гостро вчувалася у свята. Всюди сімейні клопоти, базари, люди купують родичам подарунки Всі, крім неї.
Кілька годин потому Дарія вже сиділа у купе, обережно потягає чай, чекає появи «того самого принца».
Доброго здоровя, дитино! пролунав старечий голос разом із валізою, яка важко опустилась на нижню полицю. Де моє місце?
Ось здивовано заморгала Дарія, показуючи на протилежне місце. Ви точно до цього вагону?
Та ні, не помилилася, засміялася бабуся і зручно вмостилася.
Перепрошую, дозвольте пройти, забилася Дарія. От наче прийшло усвідомлення робить величезну дурницю. Дайте вийти! Я не поїду!
Зачекай, я зараз сумку підполицю заштовхаю, спокійно відповіла старенька.
От біда вже рушили, важко видихнула Дарія. Що ж буде тепер?
А чого ти вийти схотіла? Може щось забула? допитливо поцікавилася бабуся.
Дарія відвернулася до вікна, ігноруючи питання. Чітко зрозуміла: це не бабуся винна, усе сама собі напридумувала.
А тим часом Ганна Сергіївна витягнула з сумки запашні домашні пиріжки, пригостила Дарію.
До внучки їздила, а зараз додому кваплюся син з дружиною приїдуть, новий рік разом святкуватимемо.
Щаслива ви А я ж, мабуть, свято на вокзалі зустріну, журно промовила Дарія.
Доброта старої розтопила печаль. Дівчина розповіла Ганні Сергіївні усе про магічну поїздку.
Ох і наївна ти! Чого бігаєш до тих шарлатанок? зиркнула бабуся. Долю свою знайдеш, тільки час потрібен. Не поспішай…
Ранок. Поїзд прибув до Львова вперше Дарія бачила це місто. Допомогла повиходити з вагону бабусі, сама ж зупинилася у нерішучості.
Дякую тобі, Даріє! З прийдешнім святом! просто і щиро побажала Ганна Сергіївна.
І вам, сумно посміхнулася Дарія.
Жінка помітила, як дівчина розгублена, все зрозуміла без слів. Де зустрічати свято юна вокзальна гостя не мала гадки.
Даріє, та поїхали до мене! зненацька сказала. Ялинку нарядимо, стіл накриємо
Ой, якось незручно розгубилася Дарія.
А на вокзалі зручно? підморгнула Ганна Сергіївна. Поїхали, не барися!
Дарія погодилась. Бабуся була права на вулиці розгулялася завірюха, тинятися вокзалом не було сенсу.
Остап із Марічкою вже вдома, заспокоїла жінка.
Остап виглянув у вікно, побачив, як мати з таксі виходить. Зустрів біля ліфту, допоміг сумку донести.
Привіт, мамо! А я вже тут. А ти не сама з гостею? Це ж донька моєї давньої подруги, Дарія, Ганна Сергіївна хитро підморгнула Дарії.
Дуже приємно, сказав Остап. Ласкаво просимо, Даріє.
Дарія подивилася на стрункого, красивого русявого хлопця і аж розгубилася. Саме такого вона собі уявляла у поїзді. Невже і справді жарт долі?..
А де Марічка? поцікавилася мама.
Мамо, Марічки більше нема й не буде. Не обговорюймо, будь ласка, Остап насупився.
Нехай, тихо зітхнула мама.
Увечері всі разом накривали на стіл, проводжали старий рік.
Даріє, а ви надовго до нас? запитав Остап, накладаючи салат.
Зранку поїду, сумно відповіла Дарія.
Їй зовсім не хотілося так швидко покидати цей теплий, рідний дім. Здавалося, давно знайомі і Ганна Сергіївна, і Остап.
Не розумію, чого так квапитися? вигукнула бабуся. Гостюйте скільки хочете, Даріє.
Справді, залишайтеся. У нас чудова ковзанка у парку, підемо завтра якраз на вечір. Не спішіть їхати, підтримав Остап.
Переконали, усміхнулася Дарія. З радістю залишуся.
Наступного святого Василя зустрічали вже вчотирьох: Ганна Сергіївна, Остап, Дарія і маленький Степанко
А ви вірите у новорічні дива?
