Цього місяця знову доведеться затягувати паски, буркнув я, переглядаючи застосунок «Ощадбанку» на телефоні.
Вже вкотре бачу, як гривні витікають із рахунку, мов тала вода зі снігу. Причина? Я її розумію, але боюся собі зізнатися.
Вийшов з ліфта на третьому поверсі панельного будинку, четверта квартира зліва. За три роки це стало для мене автоматичним маршрутом.
Повертаю ключ у замку й відразу ніс обсідає теплий запах смаженої картоплі з кропом. Катерина не уявляє вечері без щедрої пригорщі кропу прямо з душі сипле. Знімаю черевики, кидаю сумку на тумбу.
Я вдома!
Я на кухні, гукнула Катя.
Вона стояла біля плити у своїй улюбленій картатій сорочці, волосся у хвості. Я обійняв її ззаду, поцілував у маківку.
Ммм, як пахне!
Картопля з грибами. Сідай, зараз подам.
Катерина посміхнулася, але усмішка була якась натягнута. Я одразу це помітив. За три роки вже вмію читати її, як книжку коли тривога накладається поверх вигаданої веселості.
Я сів за стіл і дивився, як Катя розкладає їжу по тарілках рухи гострі, не плавні. Очевидно, знову розмова з її мамою. Галина Іванівна вміє залишати по собі гіркий присмак.
Мама дзвонила? запитав я, хоча і так все зрозуміло.
Катя завмерла на секунду, поставила тарілку мені й сіла навпроти.
Так Та нічого особливого.
Бреше. Галина Іванівна ніколи просто так не дзвонить, розмова з нею це завжди маленька отруйна голка.
Я не задавав зайвих питань. Можна було б дізнатися подробиці, але для чого? Все одне і те саме: мала зарплата, стара машина, невизначене майбутнє. Одна і та ж «пісня»…
Їли в затишній тиші. Квартира крихітна однокімнатна, але наша, не орендована. Я придбав її ще до весілля, і цей факт мене зігріває. Не палац, але своє зароблене власною працею.
Катя ковиряла вилкою ту картоплю, більше думала, ніж їла. Я знав в її голові знову мама. Галина Іванівна вміє застрягати в думках, як навязливий мотив із реклами.
…Мати Каті не злюбила мене з першої зустрічі. Я тоді прийшов знайомитись у кращих джинсах і єдиному нормальному светрі. Галина Іванівна оглянула мене так, як оглядають залежалий сир на базарі губи стиснула.
Ким працюєш?
Інженером.
Інженером ніби я визнав щось ганебне. Зарплата хоча б нормальна?
Тоді Катя почервоніла, намагалася звести розмову нанівець. Але тон був заданий. І за три роки він не змінився.
Кожна зустріч випробування на терпіння. «А от син Ірини вже другий бізнес відкрив». «Коли нову машину купите? Ваша зламається». «Катя в дитинстві мріяла про дачу ти чув?»
Я навчився це ігнорувати. Усміхатися, кивати, не сперечатися. Який зміст? Галина Іванівна своє рішення прийняла й міняти не збиралась.
Катя доїла, відсунула тарілку.
Мама кличе нас у суботу на вечерю. У тата ювілей.
Я ледве помітно напружився. Вечері у батьків Каті окремий вид тортур: довгий стіл, купа родичів, теща головує, як командир.
На котру?
На сьому.
Добре. По дорозі купимо торт.
Мама сказала не треба, вона все приготує.
Звичайно. Галина Іванівна любить контролювати все до дрібниць. Принести торт це порушити її картинку.
Катя зібрала посуд і понесла в раковину. Я дивився їй у спину така хрупка, маленька. Завжди хотів захистити її від усіх негараздів. Та головний вітер з рідної домівки, і від нього не сховатися.
Катю Вона озирнулась. Ти знаєш, що я тебе люблю.
І я тебе, тихо сказала вона.
Та у її очах промайнула тінь сумнів? Втома? Провина?
Я не став розпитувати. Іноді краще не знати, що там у душі найдорожчої людини. Особливо якщо ці думки чужі посіви.
Субота наступила занадто швидко
Я підїхав старенькою «Тойотою» до підїзду Галини Іванівни. Краска на крилі облупилась ще восени ніяк руки не дійдуть підфарбувати. Катя сиділа поруч, нервово трогала ремінець сумочки.
Готова?
Ні, чесно відповіла. Але треба йти.
Квартира Галини Іванівни зустріла потужним запахом запеченої свинини та гомоном родичів. Батько Каті, Михайло Петрович, завжди добрий і небагатослівний, обійняв доньку, потиснув мені руку. Відчувався, що сам ювіляр трохи соромиться своєї уваги.
Всі уже розсілися за довгим столом тітки, дядьки, двоюрідні я й досі їх імена наплутую. Галина Іванівна командує, роздає вказівки молодшим.
Я всівся біля Каті ближче до краю, так простіше втекти при нагальній потребі.
Перші пів години були спокійними: тости за Михайла Петровича, дзвін келихів, сміх. Я аж розслабився, взяв хліб.
Антоне, пролунало від тещі рано я розслабився. Ви з Катею все ще в тій однокімнатній?
Так, Галино Іванівно. Нам вистачає.
Вистачає повторила вона. А про дітей думали? Куди в тій комірчині дитину дінете?
Катя напружилася. Я накрив її долоню своєю під столом.
Як почнемо думати про дітей, так і вирішимо питання з житлом.
Вирішите гмикнула теща. На твою зарплату? Кредит бери, Антоне! Люди так роблять кредит, квартира більшенька, машинка нова. А ти?
Я не хочу боргів, спокійно кажу. В нас своє житло. Цього поки що достатньо.
О, достатньо йому! Галина Іванівна озирнулась у пошуках підтримки. Чули? Мужик каже «достатньо». Жінка хай тісниться, поки її подружки в трикімнатні переїжджають.
Мамо ледь чутно почала Катя.
Мовчи! Я з твоїм чоловіком балакаю. Галина Іванівна повернулась до мене. А от син Ірини, Артем памятаєш? Два кредити вже трійка в центрі й машина німецька. А ти? Їздиш на розвалюсі, живеш у коробці. Тобі не соромно?
Я повільно поклав вилку. Три роки терпів ці шпильки й порівняння заради Каті. Заради миру для нас.
Мені не соромно, кажу рівно. Я заробляю чесно. Не краду, не обманюю. Живу по можливостях.
По можливостях Галина Іванівна гримнула долонею по столу.
Рюмки тремтіли, вилка дзвінко гепнулась на підлогу. Щоки тещі залилися червоними плямами.
Ти не чоловік, ти ганчірка! Моя дочка заслуговує кращого! Я їй знайду чоловіка краще за тебе!
Мовчання, наче холодний душ. Родичі застигли з виделками в руках. Михайло Петрович втупивсь у тарілку.
Я підвівся спокійно. Три роки мовчав досить.
Галино Іванівно. Я не збираюсь доводити власну цінність тому, хто мене зневажає. Ви вважаєте мене нікчемою це ваше право. Але ображати себе більше не дозволю.
Катя широко розплющила очі. Потім поглянула на маму. Дві найрідніші людини стояли по різні сторони порога, і цей поріг вимагав вибору.
Катя піднялась.
Мамо. Я тебе люблю. Але якщо ти ще раз образиш мого чоловіка ми підемо й більше не повернемося.
Галина Іванівна заклякла.
Ти що сказала?
Ти все почула. Антон мій чоловік. Я сама його вибрала. І не дам тобі його принижувати. Більше ніколи.
Як ти смієш! роздратування перебило її голос. Невдячна! Я тебе ростила, дбала, а ти?! Вибираєш цього нікчемного!
Мамо, досить!!!
Крик Каті розрізав повітря. Родичі вчепилися в свої стільці. Навіть тітка Ліда, вічна коментаторка, мовчала.
Ти багато років контролювала моє життя що вдягати, з ким дружити, кого кохати. Досить! Я доросла. І сама вирішу, як мені жити.
Галина Іванівна зло дивилась на доньку. Лиця її стало бліде, скули напружені.
Ти ще пошкодуєш! Як він тебе залишить без копійки повернешся. А я ще подумаю, чи пустити тебе.
Вона пішла, грюкнувши дверима в спальні.
Я обійняв Катю. Вона притулилася до мене, плечі дрібно тряслися.
Ти все зробила правильно, прошепотів я у волосся. Я пишаюсь тобою.
Михайло Петрович важко підвівся.
Їдьте додому, діти. Мама з часом заспокоїться. Може
Дорогою назад Катя мовчала. Я не квапив її. Є рани, які чіпати не варто.
Ввечері, вже вдома, у нашій «малосімейці», вона сказала:
Я першою дзвонити не буду.
Я підтримаю будь-яке твоє рішення.
Катя глянула на мене втомлена, із червоними очима, але там, глибоко, горіло маленьке полумя впевненості.
Ми впораємось, сказала вона.
Я притягнув її до себе. За вікном згасав київський захід. Наш маленький дім більше не здавався тісним. Це наша фортеця. І я зрозумів: іноді міцність родини не у просторі чи грошах, а в здатності стояти один за одного попри все.
