В невеликому містечку на Поділлі, де старі дерев’яні хати зберігають тепло родинних традицій, моя мрія про щасливе заручини розбилася об жорстоку реальність. Я, Соломія, хотіла познайомити батьків свого нареченого, Дмитра, з моєю матір’ю, але замість теплопої зустрічі отримала скандал, який зруйнував мої сподівання та залишив у душі незагоювану рану.
Ми з Дмитром зустрічалися два роки, і я була впевнена, що знайшла свою долю. Він — добрий, працьовитий, завжди піклувався про мене. Коли він зробив пропозицію, я була на сьомому небі. Ми вирішили, що на час познайомити наших батьків. Моя мати, Оксана, жила в Польщі, працювала там останні десять років, але заради такої події прилетіла додому. Батьки Дмитра, Богдан та Марія, жили неподалік, у орендованій квартирі, і я знала, що їхнє життя нелегке. Дмитро часто допомагав їм грошима, оплачував оренду, і я поважала його за це. Але я не очікувала, що їхня скромність стане причиною катастрофи.
Організувати зустріч було не просто. Мама запропонувала влаштувати вечерю у нас вдома, щоб усе пройшло затишно й по-родинному. Я готувалася кілька днів: прибирала, купувала продукти, пекла пиріг за маминим рецептом. Дмитро запевнив, що його батьки в захваті від ідеї та з нетерпінням чекають знайомства. Я уявляла, як ми всі сидимо за столом, сміємося, обговорюємо весілля. Але реальність виявилася далекою від моїх мрій.
У день зустрічі мама приїхала з аеропорту втомленою, але щасливою. Вона привезла подарунки для батьків Дмитра: пляшку польського вина та сувеніри. Я пишалася нею — вона завжди вміла створити теплу атмосферу. Але коли Богдан і Марія увійшли до нашого дому, я відразу відчула напругу. Марія окинула кімнату поглядом, сповненим заздрощів, а Богдан виглядав похмуро. Я намагалася розрядити обстановку, частувала їх чаєм, але Марія раптом почала говорити про те, як важко їм живеється.
«Ми все життя орендуємо хати, — почала вона, дивлячись на мою матір. — Дмитро нас тягне, а сам ледве зводить кінці з кінцями. А ви, Оксано, мабуть, у Польщі в розкоші купаєтеся?» Її тон був отруйним, і я завмерла. Мама, намагаючись згладити незручність, відповіла, що працює доглядальницею, живе скромно, але Марія перебила її: «Скромно? А навіщо тоді ці дорогі подарунки? Хизуватися приїхали?»
Я була у шоці. Мама збентежилася, а Богдан мовчав, не намагаючись зупинити дружину. Дмитро червонів, але тепер не втручався. Марія продовжувала: «Ви тут пироги печете, а ми ледве виживаємо! Думаєте, якщо у вас усе є, можна нас принижувати?» Я намагалася заперечити, що ніхто їх не ображає, але вона вже кричала, звинувачуючи нас у гордовитості. Мама, не стерпівши, підвелася з-за столу: «Я приїхала познайомитися, а не слухати образи». Марія кинула у відповідь: «Ось і їдьте назад у свою Польщу!»
Вечеря закінчилася катастрофою. Марія з Богданом пішли, грюкнувши дверима. Дмитро вибачався, але його слова звучали порожньо. Мама плакала, а я відчувала, як руйнується моя мрія про весілля. Як можна будувати сім’ю, якщо батьки нареченого такі ворожі? Я докоряла собі: треба було зустрітися на нейтральній території, не кликати їх до нас. Але їхня злоба була незрозумілою. Вони побачили у нас ворогів лише тому, що ми живемо трохи краще?
Наступного дня я подзвонила Дмитру, сподіваючись, що він поговорить із матір’ю. Але він сказав: «Матір не переконаєш, вона все життя страждала. Може, твоя мама й справді занадто підноситься?» Його слова добили мене. Я любила його, але як прийняти родину, яка ненавидить мою? Мама полетіла назад до Польщі, не попрощавшись із батьками Дмитра. Вона сказала: «Соломіє, подумай, чи готова ти до такої свекрухи».
Тепер я в розгубленості. Дмитро просить дати йому час, але я не можу забути приниження, через які пройшла мама. Марія навіть не вибачилася, а Богдан підтримав її мовчанням. Я боюся, що ця злоба отруюватиме наше життя. Моя любов до Дмитра все ще живе, але тріщина між нами зростає. Я мріяла про весілля, про сім’ю, де всі будуть рідними, але замість цього отримала скандал і біль.
Сусідка, дізнавшись про те, що сталося, порадила поговорити з Дмитром начистоту: якщо він не зможе захистити мене від своєї матері, чи варто продовжувати? Я не хочу втрачати його, але й жити під гнівом її ненависті не можу. Моя душа розривається між любов’ю та почуттям власної гідності. Я хотіла об’єднати родини, але замість цього втратила віру в наше майбутнє. Марія своїм гнівом зруйнувала не лише вечір, але й мою надію на щасливе життя з Дмитром.
