Знайшов привід зробити пропозицію. Сон-оповідка
Дякую вам за підтримку, за подобайки й відгуки на мої сни-розповіді, за підписку і ВЕЛИЧЕЗНЕ СПАСИБІ всім за перекази від мене та моїх пяти котиків-коників. Діліться, якщо забажаєте, моїми мареннями у соцмережах то теж радість сновидцю!
Оленко, твоя донечка хотіла песика, та ще й породистого? спитав якось сусід.
Хотіла б, а гривень вільних немає, ми ж без чоловіка живемо, відказала Олена. Та сусід лише таємниче всміхнувся: Забирай без жодної копійки, поїхали.
На біду, донька Настуся саме повернулася зі школи й почула розмову. Як прилипла:
Мамцю, підемо! Ну ж безплатно (аж без грошей!), мамцю! Я з ним гуляти буду й оцінки лише на “дванадцять”, чесно, мамцю!
Ну що це ти, Василю, за чоловік?! Заворожив дівчину, а мені потім ті пироги розсьорбувати, розгнівилась Олена Степанівна.
Придивись, Олено, дай мені шанс я ж добрий, роботящий, руки золоті. По всіх пунктах підхожу, тільки самотній! смикнув серцем Василь.
Та лиши, Васю, що мені в тебе вдивлятися? Я хіба тебе не знаю? Я ж на сім літ старша, я школу скінчила, а ти ще у початкових класах бігав, ще гостріше відрізала Олена.
То ж нині ми зрівнялись, глянь ти мені хіба до плеча, та й легша за мене! Василь обійняв Олену.
Оце подивись, Настусу, який я вищий і сильніший за твою мамцю!
Зате розумом слабший, при доньці обіймаєшся, ледве вирвалась Олена.
Та й тому, що без такої кмітливої, як ти, ніяк. Маюся день-у-день, посміхнувся Василь жалем.
Досить вже! Ми їдемо по песика, чи то лише слова? майже крізь сльози спитала Настуся.
Ось-ось, де таке купиш? А тут задарма! Шкодую лиш яка з ним була пригода! Поїхали самі все побачите затаївши голос, мовив Василь. І Настуся вчепилася у мамину руку:
Ма-а-а-мцю, ти ж обіцяла-а-а!
В очах сусідки Василь побачив сумнів і почав метушитись:
Що, запалюю стареньку “Таврію”? Ось тут недалеко, не пожалкуєте!
Олена Степанівна зиркнула косо на сусіда, тяжко зітхнула і змовила доньці:
Гаразд, кажуть собачка дрібненька, ну дивись мені, трояків хапати не смій…
Всю дорогу Настуся торочила: А песик веселий? А як зветься? Дядьку Васю, далеко ще?
І ось вони підїхали до старої хрущовки.
Це мамина квартира ще зі Львова, здавав її, а все не так пішло. Не зважайте на бруд учора зайшов до квартирантів за орендою а тут зойкнув Василь.
У квартирі довкола валялися мішки з просипаною гречкою, порожні коробки з-під тістечок, помяті і смердючі банки з-під рибної консерви. А поміж ними, притулились одне до одного сірий кіт з бурштиновими очима та кудлатий песик.
Брудні й кощаві, як потім зясувалось не зламались, попри жорстоку волю злих людей.
Глянь на них, Василь розповідав дзенькотом тривоги, місяць сюди не заглядав, все чекав заплатять. Приїхав а тут таке лихо!
Сусіди сказали, що дві молодиці, що знімали хату, потай поїхали пару тижнів тому, так і не розрахувавшись.
А кота й собаку просто кинули на волю долі.
Так і сиділи вони в полоні, чекали може хтось відчинить двері.
Без води йїжі, замкнені.
А як же вони вижили? з острахом спитала Настуся.
Сліди боротьби були скрізь. Голодні песик і кіт зїли усі крихти: цукерки, печиво, потім гризли макарони, навіть сухий “Геркулес”. Диво: відчинили та зїли тушонку і згущене молоко прабабусиною ложкою, все, що покинули безстидниці-орендарки!
Та головне вода.
Кіт, видно, навчився кран у ванній відкривати чи то випадково підкрутив. На щастя, не до кінця відкрив сусідів не затопили… Могли врятуватися й швидше, звісно.
Василь знав, кого кликати Настуся одразу кинулася жаліти песика й котика, та годувати кормом із торбинки.
Навіть в Олени очі затуманились сльозою…
І я не помилився, ти, Олено, добра жінка, скажу тобі прямо, стиха казав Василь, поки Настуся гладала ситих друзів собаку й кота, ну що, двох одразу додому забираємо? А може за мене заміж вийдеш, Олено? Я ж не одружився, бо таку, як ти, не зустрів. Якщо підеш разом житимемо щасливо! Машина є, дві квартири житло Настусі лишиться, як виросте. А іншу здамо неподобних не пустимо! Вийдеш за мене? Може ще діток нашлем, життя веселе буде! А собака й кіт уже є як годиться у справжній родині. Скажи “так”, Олено!
Скажи “так”, мамо! невтямки справу дорослих, вигукнула Настуся.
Василь розсміявся:
Ось! Всі “за”, обирай, Олено!
Та ти що, Васю, жартуєш? розгубилася Олена.
Та сусід і справді хороший, добрий, і про тварин потурбувався…
А й не думала Олена Степанівна, що ще хтось залицятиметься. А тут Василь обійняв серце заспівало неначе…
Дай обміркую ти спокусник справжній! аж зашарілась Олена.
Обмірковуй! засміявся Василь. Я котика заберу до себе, а вам собачка. Завтра з Мирошкою за відповіддю навідаюсь, ти, Барбосику, там вже порядок наведи! звернувся до песика, який прийняв пропозицію радісним гавкотом.
Домовив Василь Олену вийти за нього заміж.
За місяць вже усьому підїзду снилася весільна феєрія.
Готували страви у Олени, а святкували у Василя у нього “берлога” більша холостяцька.
Мирошка й Барбос від топоту гостей і господарів не відходили тварина завжди чує, хто добра людина.
Минув рік в Олени та Василя зявилась двійня: Соломійка й Олесько.
Барбос і Мирошка тепер няньки, стерегуть малечу. У великій родині кожному діло знайдеться!
А головне у такій великій й добрій сімї й щастя не залишає жодного сну!
Дітлахам радість, звірятам любов. Особливо, коли в домі і кіт, і собака!
