Знайшов привід зробити пропозицію. Оповідка
Щиро дякую всім за підтримку за вподобайки, добрі слова, відгуки на оповідання, підписки і ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ від мене та моїх пяти котолюбитців за вашу допомогу.
Будь ласка, діліться улюбленими оповіданнями в соцмережах це завжди радість для автора!
Твоя донечка мріяла про породистого песика? якось розпитує сусідку Ірина Олександрівну її сусід Степан.
Хотіла, але зайвих грошей немає, самі жити мусимо, зітхає Ірина. А Степан тільки добродушно посміхнувся: Безкоштовно віддам, їдьмо за ним.
Як на зло, Марічка вже повернулася зі школи, підслухала їхню розмову і тут почалося:
Мамо, поїхали, він же даром! Я точно буду з ним гуляти, буду вчитись лише на відмінно, обіцяю, мамо!
Ой, Степане, що ж ти за чоловік такий, розбурхав дитину, а мені тепер розхльобувати, роздратовано відгукнулась Ірина Олександрівна.
Подивись спочатку уважніше на мене, Ірино, а вже тоді сердься. Я чоловік добрий, роботящий, руки золоті, а сам самотній, щиро зітхнув Степан.
Та кинь ти, Степане, що мені на тебе дивитись? Я що, тебе не знаю? Я на сім років старша тебе, коли я вже школу закінчувала, ти ще за партою сидів, іще більше роздратувалась Ірина.
То й що? Тепер ми ж рівні, глянь, ти мені лише до плеча, та й не така вже сильна, як я! Степан підійшов, жартома обійняв Ірину.
Подивись, Марічко, який я вищий і дужчий за твою маму!
Зате розуму менше, що при дитині тискаєшся, ледве вирвалась Ірина.
Та й через це й страждаю: не вистачає мені такої мудрої жінки, як ти, з ніжною усмішкою додав Степан.
Досить вам вже, ми взагалі їдемо за песиком чи ні? зі сльозами на очах перепитала Марічка.
Ось-ось, де ти такого купиш, а тут дарма, гарненький, із плямками. А яка у нього історія трапилась, поїхали покажу! з таємничістю в голосі сказав Степан, і Марічка вчепилася матері в руку:
Мааам, ти ж обіцялаааа!
Степан по очах сусідки бачив сумяття й заспішив:
Ну що, я вже ключі беру? Тут поряд, повір не пошкодуємо.
Ірина Олександрівна кинула скоса погляд на сусіда, зітхнула й сказала донці:
Гаразд, їдьмо, але якщо двійки матимеш
Все дорогу Марічка не стримувала емоцій: А песик веселий? А як його звати? Дядьку Степане, скоро приїдемо?
Нарешті вони підкотили до старенької львівської хрущовки.
Це мамина квартира мені дісталась, я її здавав, та щось не пощастило останній раз. Вибачте, що не прибрав недавно усе знайщов, як прийшов по оренду
У квартирі панував повний кавардак і бруд.
Серед пакетів із просипаною гречкою, пустих коробок з-під цукерок й іржавих консервних банок, сиділи, притулившись одне до одного плечима, сіренька кицька із жовтими очима та кудлатий песик.
Брудні, скуйовджені, але, як потім зясувалось, сильні духом не зломились під зрадою господарів.
Ти диви на них, нервово-весело заговорив Степан. Я ж більше місяця у квартирантів не був, а тут таке!
Сусіди розповіли, що дві студентки, які винаймали у нього квартиру, збігли кілька тижнів тому, і навіть грошей не залишили.
А кота й песика, не маючи серця, кинули.
Отак лишилися бідолахи у вязниці, не знаючи чи доживуть до порятунку.
Без їжі й води, самі у зачиненій квартирі.
Але як же вони вижили? жахнулась Марічка.
Сліди їхньої боротьби були по всьому помешканню. Песик і кицька, голодні, винесли на зуб усе, що могли: цукерки, печиво, потім мяли макарони і їли сухі пластівці. Якось примудрились навіть відкрити консервну тушонку з язичком і пакет зі згущеним молоком, залишені квартирантками. Все, що могли дістати зїли!
Це треба було бачити як вони виживали!
А найголовніше це вода.
Киця не те що від природи хазяйновита чи випадково, та таки відкрутила кран у ванній. Ну, пощастило, що не на повну, інакше сусідів би залили, і то рятувалися б значно швидше.
Степан знав, до кого апелювати, Марічка одразу кинулась жаліти песика і кицю, почала кормити кормом, який Степан привіз.
А в Ірини від жалю аж сльози навернулись
От бачиш, не помилився я в тобі, Ірино, ти добра жінка, тихо сказав Степан, поки Марічка бавилась ситими мордочками песика і киці. То що, забираємо обох додому? А за мене заміж підеш, Ірино? Ось чому досі не одружився: нікого не знаходив такого, як ти. Виходь за мене будемо щасливі, сумніву не май. Є машина, є дві квартири Полінці де буде жити, як підросте. А одну здамо, але тільки хорошим людям. Підеш за мене? Може ще й діток своїх заведемо, житимемо мало не панськи! А киця з песиком вже з нами повна хата порядку. Погоджуйся, Ірино!
Погоджуйся, мамо, не зовсім розуміючи розмову, вигукнула Марічка.
Степан засміявся:
Бачиш, всі “за”. Тепер тільки твоя справа!
Та ти що, Степане, ти серйозно? раптом збентежилась Ірина.
А й справді, був сусід не абияким чоловіком: і симпатичний, і серцем добрий, не покинув бідних звірят. Так вона й не думала, що хтось ще покличе її під вінець… Уявила на мить та ще й руки Степанові, від яких так тепло
Дай подумати, якщо справді не жартуєш, який же ти спокусник! вся аж розпашілась Ірина.
Думай, звісно! А я вже кицю заберу поки що до себе, а вам песик ну як і хотіли. А завтра ми з Муркою за відповіддю прийдемо. А ти, Барбосе, гарно вдома поводься, звернувся Степан до песика, і той задоволено гавкнув
Умовив-таки Степан Ірину стати його дружиною.
Через місяць гуділо все подвіря на весіллі.
Готували на кухні у Ірини, а столи ставили у Степана в його холостяцькій оселі місця було більше.
Мурка і Барбос і кроку не відходили від нових господарів, бо звірі завжди чують, от де справжнє добро.
Через рік у Ірини й Степана народилися двійнята: Соломійка та Лукянчик.
Мурка і Барбос стали справжніми охоронцями дитинства, стерегли малечу. У великій родині робота знайдеться кожному.
А найцінніше у великій та щасливій родині радості вистачить на всіх!
І дітям радість, і звірятам теж.
Особливо, коли разом з вами живе і кішечка, і песик!
