Знову прийшов, щоб душу мою витріщати? Дивіться на нього, панич зарозумілий! Йому, бачте, по пятдесят грамів ковбаси треба! Гриміла продавщиця.
Хлопчик підняв догори руде, немов промінь сонця, кошеня. А воно, побачивши перед собою грізне обличчя, й не здригнулося.
Випорснувши з його рук, стрибнуло на прилавок, пробігло по ньому й притулилося до бруднуватого халата тітки Марії, тернучись об неї малою рудою голівкою.
Тітка була така Знаєте, бувають жінки, наче з дуба витесані. Міцні, непохитні. А обличчя
Ніхто ніколи й не дивився тітці Марії у вічі. Не наважувалися. Бо виражало воно завжди одне й те саме.
Гнів. Презріння. Ненависть до всього світу. Здавалося, ось-ось піднесе вона очі до неба й завиє:
Господи, за що мені ці всі покупці?!
Марія була продавщицею. Не просто за професією за покликанням. Вона «обслуговувала» людей, уперши двопудові кулаки там, де повинна бути талія.
А її погляд гострий, як ніж, змушував навіть найзухваліших чоловіків знижувати голос і благати, немов про милостиню. Вона ж робила ласку відрізала шматочок.
А ті сміливці, що наважувалися підняти тон, бачили таке
Тітка Марія знімала кулаки з пояса й клала їх на прилавок. Обличчя набувало кольору буряка, а очі ставали, як дві дула.
З її грудей виривався рев, від якого люди аж присідали. Ніби над крамницею пролітав штурмовик. А покупець
Покупця, якщо він ще стояв на ногах, охоплювала блідість, і він готовий був одразу зізнатися у всіх гріхах минулих і майбутніх.
Але найбільше, найбільше її бісив той хлопчик.
Нахабний парубок. Років десять. Який щоразу приходив до неї з купкою дрібязку й тоненьким голоском благав:
Тітко Маріє, відріжте, будь ласка, молочної ковбаски
Тітка Марія палала, біліла й сивіла одночасно.
Знову приліз! гуркотіла вона, аж шибки дзвеніли. Знову йому пятдесят грамів!
Вона переможним поглядом окидала чергу. А натовп, зазвичай схильний до нарікань, мовчав.
Знову по душу мою лізеш?! Дивіться на нього аристократ! Пятдесят грамів його порція!
Та хлопчик, як не дивно, не тікав і не тремтів. Він дивився на неї ясними, як небо, очима й говорив:
Відріжте, будь ласка, тітко Маріє. Дуже потрібно.
Тітка Марія розкривала рота і здавалося, ось-ось вихопиться полумя
Але, глянувши в ті очі, раптом замовкала й спокійно відрізала шматочок. Черга з полегшенням зітхала, а хлопчик виходив, стискаючи в руці пакетик.
Сьогодні ж у тітки Марії був особливо лютий настрій. Черга мовчала, напружена. Інші продавці уникали її погляду. Та раптом
Раптом із-під прилавка виринула вихорста голова з тими самими блакитними очима.
Тітко Маріє, прошепотів малий, грошей немає Але дуже треба. Відріжте, будь ласка, а я потім віддам!
Такого зухвальства ще ніхто не дозволяв. Це було вже занадто.
Тітка Марія спалахнула, зблідла й видала такий крик, що всі в крамниці аж присіли.
Ти-и-и! Шельмо! Знову прийшов, щоб мене в могилу звести?!
Вона підняла кулак. Люди заплющили очі.
Але хлопчик не злякався. Він спокійно підняв руде кошеня.
Воно дуже голодне. А в мене грошей нема Мама забула дати.
Кошеня, побачивши грізну Марію, не втекти. Навпаки вирвалося, стрибнуло на прилавок і притулилося до неї.
По крамниці пройшов стогін. Усім здалося зараз кулак розчавить малечу.
Тітка Марія спершу побіліла, потім посиніла, потім почервоніла. І раптом опустила руку.
Це ти?! прошипіла вона. Усі батьківські гроші на цього дармоїда витрачав?!
Так зізнався «злочинець». Але я завтра принесу.
Продавщиця з відділу солодощів схлипнула, простягаючи йому гроші.
Не смій! гримнула тітка Марія, і пяниця, що лежав на підлозі, згорнувся в клубок. Забери гроші! гаркнула вона на продавщицю.
Потім повернулася до хлопчика:
Іди сюди.
І, відрізавши великий шматок ковбаси, додала ще й копченого кільця.
Це тобі з мамою.
Черга оніміла.
А кошеня залишиш. Мені на складі мишей ловити.
Кошеня муркотіло, терлось об неї. Вона взяла його й на хвилину зникла у підсобці. Потім знову зявилася, сувора:
Ну? Хто там наступний?
І дивна річ люди тепер усміхалися, незважаючи на її грізний вигляд.
Тепер у крамниці два коти. Один рудий, інший сірий. Обидва постійно під ногами у тітки Марії. Вона лається, гримить А потім гладить їх, коли ніхто не бачить.
А черга Черга посміхається.
Ось
